Я все життя прожив у селі, і саме тут я зустрів свою Оксану, з якою у мене народився син Мишко. На жаль, Оксани не стало, коли Мишкові було 17 років. Після цього я переїхав до нашої літньої кухні, щоб не бути тягарем для сина та його kоханої. Моя невістка Ольга, яка не мала своїх батьків, незабаром стала для мене як дочка.
Після їхнього весілля я ставився до неї з особливою турботою і любив проводити час із онукою Софійкою. Одного вечора я захво рів і не прийшов до родини на вечерю. Раптом Софійка увірвалася до мене в кімнату і повідомила, що її батько вигнав Ольгу та її з дому, бо в нього з’явилася інша жінка, яка тепер житиме в їхньому домі. Софійка nлакала і не знала, що з ними буде. Не роздумуючи, я пішов у будинок, щоб зупинити сина . Коли я прийшов, невістка nлакала, а син у їхній кімнаті про щось розмовляв зі своєю новою супутницею життя.
Я взяв сумку Ольги і сказала їй, що вона нікуди не піде. – Це твій дім, – сказав я, – ти з моєю онукою житимеш тут, а ти, синку, йди звідси і ніколи не повертайся. Я лютував від його поведінки. Я не так його виховував. Мій син пішов зі своєю kоханкою, деякі люди в селі після цього засуджували мене, інші схвалювали мої дії. Мені, насправді, було байдуже, у мене більше не було сина, тільки дочка та онука. Ольга більше не вийшла заміж та присвятила своє життя Софійці. Під моїм керівництвом Софійка виросла доброю та вихованою дівчинкою. Я ніколи не шkодував про свій вибір на користь невістки і насолоджувався тишею і гармонією, що панували в нашому домі.
