Іра була душею компанії, її сміх усіх радував на вечірках і зустрічах, над її жар тами навіть найпохмуріші хлопці та найскромніші дівчата посміхалися. Цим і полонила задерикувата дівчина душу Сергія. Потім дівчину все рідше помічали серед друзів та постійно поряд з ним. Після заміжжя Ірина з головою пішла у домашні справи, а потім заваrітніла та наро дила двійню. Друзі, які давно її не бачили, могли б і зовсім не впізнати в цій схудлій дівчинці kолишню веселушку. Коли хтось наважувався запитати, чи все в неї добре, то вона з гіркою усмішкою відповідала: «Так, чому ти питаєш? Хіба щось не так?». Але сильніше дивувало її подруг те, який одяг носила дівчина. Адже такі старі сукні навіть на секонд-хенді не знайдеш, а раніше вона була модницею. І раптом Ірина зникла.
Пішли різні чутки , проте жоден з них не давав відповіді на запитання, чому жінка залишила такого чудового чоловіка, гарний будинок, який він для них збудував і двох милих здо рових діток. Здавалося, що в неї могло бути прекрасне сімейне життя, а вона просто втекла від усього. Сам Сергій ніяк це не коментував, і його родина вдавала, що нічого не сталося. Правду в рідне місто змогла принести kолишня подруга Іри Марія, яка вирушила у відрядження до столиці. Там вони виnадково зіткнулися та розмовляли. Всю ніч провели за розмовами: «Це саме та Іра, якою вона була до заміжжя! Щебече, сміється, а як погарнішала! Столиця вочевидь пішла їй на користь! – Говорила подруга всім знайомим. Іра розповіла правду про своє життя у казковому, гарному «палаці». – Знаєш, я коли його зустріла, то хотілося все й усіх покинути, щоби бути тільки з ним. Не думала тоді, що у чарівному будинку, який він збудував, живуть і його батьки, і сестра із сім’єю.
Однак він все одно вважав себе господарем, а мене господаркою. Вся решта сім’ї для нього були гостями, тому й виходило так, що я була там слугою. Готувала на всіх, за всіма прибирала, ще могла отримати на горіхи, якщо щось було не ідеально. Потім стало ще гірше… Чоловік почав забирати мою зарnлату, свекруха звідкись діставала старі сукні, в них я мала ходити, а мій новий одяг віддали його сестрі! Коли намагалася заперечити, приховати якусь премію, то чоловік все одно дізнавався і доводилося тонни косметики на обличчя наносити, щоб усі синці приховати. Діти теж ставилися до мене як до обслуговуючого персоналу. А хіба могло бути інакше, коли їх так батько та бабуся навчили? Зразок показали! Нині все змінилося. Я нарешті почуваюся людиною, сама заробляю, живу, дітям надсилаю подарунки, nлачу алі менти, але вони поки що не готові спілкуватися зі мною, я їх розумію… До нових від носин поки не готова, важко комусь довіритися після того, що пережила. Однак тепер точно знаю, що завжди спочатку думатиму про себе, а не про інших.
