Я вийшла заміж п’ять років тому. Між мною та чоловіком різниця у віці становить 10 років: мені 30, йому 40. Раніше ми винаймали квартиру, і я віддавала йому більшу частину своєї зарплати для оплати оренди, залишаючи собі невелику суму на особисті потреби. Чоловік завжди брав ці гроші та оплачував житло.
Згодом ми вирішили взяти квартиру в кредит. Я продовжувала віддавати йому ту саму суму, і таким чином ми накопичили на початковий внесок. З ремонтом допомогли наші батьки. Після цього чоловік запропонував розділити бюджет: він узяв на себе іпотеку та комунальні платежі, а я почала відповідати за купівлю продуктів та накопичення на відпочинок.
Спочатку мені це здавалося дивним, адже у моїй родині все було інакше. Але я погодилась. Так ми живемо вже чотири роки. Звичайно, приємно, що я маю свої гроші, якими я можу розпоряджатися. Я купую їжу і вже тричі зуміла накопичити на відпустку.
Однак є моменти, які мене дуже засмучують. Якщо раптом чоловікові доводиться заплатити за продукти (наприклад, я не маю готівки), він потім обов’язково вимагає, щоб я повернула йому гроші. Це дуже зачіпає. Я, в глибині душі, мрію, щоб чоловік був справжньою опорою, щоб я почувала себе за ним, як за кам’яною стіною. Але часом у мене складається враження, що я живу не з чоловіком, а з сусідом, якому винна гроші. Таке ставлення руйнує почуття близькості між нами як між чоловіком та дружиною. Дедалі більше це нагадує партнерство, а не сім’ю.
Наведу приклад: нещодавно я замовила піцу та забула вказати, що оплачу карткою. Попросила чоловіка заплатити готівкою, пообіцявши повернути. Якщо чесно, я просто забула переказати йому гроші. Наступного дня він нагадав, що я винна йому 300 гривень за піцу. Мені стало ніяково і неприємно. Так, я винна, що забула, але хіба йому не соромно про це говорити?
Він ніколи не балує мене, не купує щось приємне просто так – наприклад, якісь смаколики чи дрібні сюрпризи. Мені важко пояснити все, що я зараз відчуваю, але це стало важким тягарем. Від таких ситуацій у мене пропадає бажання продовжувати жити з ним.
І мене лякає, що буде далі. Що якщо я піду в декрет? Як тоді розподіляться наші обов’язки та фінансові зобов’язання? Чи є у когось схожий досвід? Чи варто продовжувати такі стосунки чи, можливо, краще розлучитися?
