З Катею, моєю подругою, я знайома давно. І скільки я її пам’ятаю, вона завжди мріяла про свою сім’ю, точніше, про дочку. Скрізь подруга ходила з лялькою, за якою ще треба було доглядати. Катя читала книги про виховання дітей, і якомога швидше, хотіла знайти собі мужика. Її хлопець мені навіть розповідав, як вона 24/7 “тонко” натякала, що їм пора б вже одружитися. І ви уявити собі не можете, на скільки Катя була щаслива, коли нарешті вийшла заміж. А коли вона ще й дізналася, що ваrітна, так взагалі від щастя не могла на місці всістися.
У пари наро дився хлопчик. Це було не те, про що мріяла Катя, але все ж це не завадило їй до божевілля його любити. – Пощастило цього разу, дитина здо рова наро дилася, наступного разу пощастить ще більше, і наро диться дівчинка, – часто говорила подруга. І ось, вона заваrітніла знову, всього через рік після первістка. І знову на світ з’явився хлопчик. – Пощастило, йому, красунчик весь в тата. Наступного разу я точно дочку народ жу, – мені вже давно було зрозуміло, що подруга здаватися не планує.
Історія повторилася, Катя заваrітніла. Всі схрестили пальці, сподіваючись, що це буде дівчинка, щоб Катя заспокоїлася, нарешті, але, ні, і третій хлопчик . Вирішивши провідати подругу з малюком в nологовому будинkу, я застала її в сльозах і вирішила серйозно поговорити. – Катюша, що сталося? Чого ревеш-то? – Знову пацан! Вже третій! Невже я не гідна дівчинки? – Так, хлопчик, але чому це так принципово для тебе? Ти спасибі скажи, що вони всі такі здо рові і красиві наро дилися. Та й з лиця чоловіка твого посмішка не сходить. Ти радіти повинна, а не сумувати. – Так, але я хотіла дівчинку, – ковтаючи сльози через кожне слово, говорила Катя.
