Людка була пампушка завжди. Зі шкільних років. І дуже переживала із цього приводу. Її мама, людина широкої душі і таких самих габаритів, чути нічого не хотіла про дієти. – Вступиш до університету, там швидkо схуднеш на студентських харчах . А поки їж, те , що мама готує. А готувала вона багато, смачно та ситно. Але, як виявилось, голод у гуртожитку нам не загрожував. Нас жило четверо дівчат у кімнаті. І холодильник наш ні на хвилину не спустошувався. Наші батьки справно стежили за цим.
А Людка продовжувала щільно їсти та мріяти про струнку постать. При цьому у неї кожен семестр було звільнення від фізкультури через травмоване, колись у дитинстві, коліна. Мама діставала. Ось цією довідкою і прикривалася подруга, відлинюючи від спортзалу. Насправді, вона со ромилася демонструвати фігуру стороннім. Я намагалася затягнути її в басейн, але Людка, як уявила, що її великі тіла будуть розглядати всі поспіль відразу ж відмовилася. Тоді я запропонувала їй біг вранці. Народу практично нікого, та й форму можна підібрати таку, щоб приховати недоліки фігури. Але й тут Людка знайшла відмазку – дуже рано треба вставати, а вона любителька поспати.
Нам уже тридцять років. З віком Люда все більше набирала вагу. Звичайно, подруга в їжі собі не відмовляє, фізичних навантажень ніяких… Мені вже набридли її постійні скарги на її вагу, і що вона заздрить нашим струнким фігурам. У мене немає схильності до повноти, але я регулярно відвідую спортзал. Так само намагаюся поменше їсти солодкого, дотримуюсь мінімальної дієти. А подрузі сама природа велить наслідувати мій приклад. Але Люда не хоче дотримуватися дієти і лінується відвідувати спортзал. – Ти струнка, тому що ходиш у спортзал, – каже мені Люда. – Ні, подруго. Я ходжу до спортзалу, тому й струнка, – спокійно відповідаю їй я. Поки що спокійно. Але скоро терпець мій лусне.
