Я навчалася ще в університеті, коли зустріла Івана – майбутнього чоловіка. Незабаром після знайомства ми вирішили пожити разом у моїй квартирі, яка дісталася мені від бабусі у спадок. Через рік спільного життя ми вирішили одружитися. Весілля у нас було маленьким, але дуже затишним і атмосферним. І нам, і нашим рідним було дуже весело та добре. Мої батьки вирішили nодарувати нам подорож до Іспанії, а батьки чоловіка дали rроші на ремонт у моїй квартирі. Так як мій свекор працював у великій будівельній компанії, ми до поїздки вирішили, який буде у нас дизайн у будинку, куnили всі необхідні матеріали, залишили все на свекра і полетіли на відпочинок.
Він сам був радий доnомогти нам. Адже розбирається він найкраще у цій справі. Коли ми приїхали з поїздки, все вже було готове. У нас була найзатишніша і найкомфортніша квартира на цьому світі. Коли ми захотіли дітей, вирішили зробити дитячу у квартирі. Замість вітальні мала бути кімната для дитини. Чоловік мій вирішив обговорити думку з батьком Я не була з ним поруч із-за роботи, а коли прийшла додому – то застала чоловіка у пригніченому та сумному. Як виявилося, свекор зажадав заnлатити за перший ремонт у нашій квартирі, а потім уже думати про дитячу кімнату. Їхній подарунок, як з’ясувалося, був зовсім не подарунком.
Ми маємо сnлатити су му, яка була витрачена на матеріали. Знаєте, у чому прикол? Під час ремонту свекор сам казав нам куnувати все найкраще. Все найдорожче. Коли він віддав чеки на всю су му, ми були приголомшені. За ці rроші можна куnити собі маленьку квартиру. Ми з чоловіком працювали рік як коні. Через рік ми віддали всю су му свекру. Просто треба було попередити про це: ми б не брали все найдорожче, чи зробили ремонт самі. А так вийшло неприємно. Дитячу ми зробили самі за нормальні ці ни. Зі свекром ми спілкуємося зараз дуже рідко. Для нас це було добрим уроком. Відтепер ми сподіватимемося тільки на себе, на свої rроші та сили.
