Він сумно вступив на ескалатор. Дивився на обличчя тих, кого сусідня драбинка тягнула вгору. І раптом, серед цього величезного натовпу-знайоме обличчя … – Оля, це ти? Я Саша. Почекай мене нагорі. Не йди. Озирнулася якась дівчина, якій був адресований цей kрик. Це була не Ольга… “Ось я дурень. А раптом це не Оля була…” Але ця дівчина не пішла.
Вона чекала його нагорі ескалатора. – Ви мене гукнули? Добре, що зустрілися. Ви мені доnоможете цю коробку донести. Тепер уже чоловік не розумів, що відбувається. Це була не Оля, але він вже не міг піти. – Мене Саша звуть, а не Оля. А прізвище моє-Волга. Але друзі чомусь звуть мене Олею. Було зрозуміло, що і дівчина з кимось переплутала Олександра. – Давайте зараз до мене. Там все вже готово. А потім за адресою. Зайшовши в будинок, ” Оля ” зникла в дальній кімнаті. Раптом збоку почулися кроки,,, – Саша, це ти?
– Так, мам. Це я. а цей чоловік допоможе мені перенести коробку в притулок. У мами і доньки були абсолютно однакові обличчя. Тільки мама виглядала років на 20 старше… – Як же довго я тебе шукав-сказав чоловік. Дівчина завмерла в незрозумілому очікуванні. – Навіщо ти тоді поїхав-раптом сказала її мама. – Діма сказав, що ти більше не повернешся. – Діма? Я попросив його повідомити тобі, що їду лише на пару тижнів. Я і лист передав. – Я нічого не отримувала. – Мене на північ тоді відрядили. Яка у тебе красива дочка. – Це твоя дочка теж Вони стояли, плакали і довго обіймалися. Ось так ось: щастя повернулося несподівано, хоча աанси були мінімальними…
