Мені зараз за 30 і останні 15 років я не спілкувалася зі своєю матір’ю. Щиро кажучи, мені й не хотілося. Коли люди чують про це, то не можуть знайти місця. Адже як можна не спілкуватися з рідною матір’ю? Лише кілька людей за всі ці роки зрозуміли мою ситуацію. Напевно, вони були в тому ж становищі, як і я. Усім здається, що мама – найближча людина, яка любить своїх дітей до кінця життя. Повірте, так не завжди буває. Є матері, які більше своїх дітей люблять випивку, компанії сумнівних чоловіків, таких самих подруг.
Все, що я пам’ятаю зі свого дитинства – це голод, постійні побої, нескінченний страх, приниження та образи. Були такі моменти, коли до нас приїжджала бабуся і таємно давала мені rроші. Робила вона так з тієї причини, що чудово розуміла: якщо мати дізнається, що маю навіть коnійку – обов’язково забере – на свою випивку. Коли у 14 років я отримала паспорт, то одна далека родичка вмовила мене поїхати до іншого міста. Я послухала її – і це було правильне рішення в моєму житті. Не бачила і не чула про свою матір упродовж останніх 15 років.
Але ось, рік тому вона подзвонила мені. Не знаю, як вона знайшла мій номер, але почала вибачатися за все, що було, говорила, що вже не п’є так, як раніше – лише іноді. Почала розповідати щось про релігію, про необхідність прощати… Проговорилася про те, що жити їй більше нема де. Той барак, у якому я прожила все своє суворе дитинство, скоро розвалиться. Я не стала дослуховувати, а попросила, щоб вона більше ніколи мені не дзвонила. Через пару годин зателефонувала одна з її подруг, почала дорікати мені в тому, що я погана і безвідповідальна дочка – але і її дослуховувати я не стала.
