Мій чоловік ніколи не ставив телефон на беззвучний режим, але раптом почав це робити. Зателефонувати йому практично неможливо. Про це почали говорити не лише близькі, а й знайомі. Я почала підозрювати недобре, але вирішила трохи почекати. Потім я помічала нестикування в часі. Чоловік раптово почав виявляти зайву турботу, цікавлячись покупками. Він запевняв, що шукає найкращі продукти для сім’ї, і пропадав у супермаркетах нібито у пошуках помідорів дешевше. А потім сталося найстрашніше. Однієї ночі я не витримала, взяла його телефон, поки він спав, і приклала його палець до датчика.
Телефон розблокувався, а чоловік продовжував спокійно спати. Мені вистачило кількох повідомлень, щоб все зрозуміти. У нього була коханка на ім’я Аліна. У листуванні він освідчувався їй у коханні, писав, як сумує і хоче бути з нею. Я читала це з грудкою в горлі, не вірячи своїм очам. Я поклала телефон на місце, випила заспокійливе і вирішила, що маю триматися гідно. Наступного вечора ми поговорили. Ми вирішили, що не поспішатимемо з розлученням, щоб діти не переживали. Чоловік переїхав на диван, а я записалася до психолога. Вибачити його я навіть не намагалася. За кілька днів у мої двері подзвонили. На порозі стояв чоловік.
Симпатичний, добре одягнений, з легким ароматом дорогого парфуму. – Ви Марія? – Запитав він. – Так, це я. А хто ви? – Здивувалася я. – А чому ви така гарна? – спитав він несподівано. – Вибачте, що? – Не зрозуміла я. – Та просто… якби я був вашим чоловіком, я б ніколи від вас не пішов, – зітхнув він. – Я Валерій, чоловік Аліни. Тієї самої… У мене очі полізли на лоба. Валерій, помітивши моє замішання, продовжив: – Я знаю, що це звучить дивно, але мені дуже тяжко. Вона все розповіла, а мені просто нема з ким про це поговорити. Я запросила Валерія увійти, налила йому чаю, і ми проговорили кілька годин. Дивно, але мені теж полегшало. Я зрозуміла, що не одна у цьому.
За кілька днів ми зустрілися знову. Через місяць у нас обох відбулися розлучення. Це було важко, боляче, але Валерій став для мене підтримкою. Ми часто розмовляли, годинами обговорюючи наші переживання. Одного разу я вирішила поїхати ненадовго, щоб прийти до тями. Коли я повернулася, Валера зустрів мене з букетом троянд. Я кинулась йому на шию, і з того моменту почалася наша історія. Ось уже два роки ми разом. Ми щасливі. А мій колишній чоловік розлучився з Аліною за кілька місяців. Іноді він пише мені повідомлення про те, як шкодує, але мені це нецікаво. З Валерієм у нас все чудово, і я навіть не згадую про минуле. Так доля змінила життя двох родин. І тепер я справді щаслива.
