Христина любила серпень. Це був місяць стиглих персиків, густого меду і пронизливо-синього неба. У дитинстві вона часто проводила канікули у бабусі на селі і цілими днями бігала полями. Особливо любила збирати букети з польових квітів. Саме у серпні вона познайомилася з Андрієм. Їхня зустріч відбулася на книжковому ярмарку: обидва потяглися до однієї і тієї ж книжки, погляди зустрілися, і час ніби зупинився. Вони проговорили весь вечір і з того часу не розлучалися. Андрій був чоловіком, якого Христина завжди уявляла поряд з собою. Уважний, дбайливий і з прекрасним почуттям гумору. Він підтримував її у всьому: допомагав з навчанням, знайомив зі своїми друзями. Андрій працював реставратором раритетних музичних інструментів.
Його майстерня була наповнена запахом дерева та лаку, здавалася для Христини чарівним місцем. Вона любила спостерігати, як під його чуйними пальцями оживають скрипки та флейти. Андрій годинами міг розповідати про кожний інструмент та його історію. Одного серпневого вечора він знову привів її в майстерню. За вікном шумів дощ, у приміщенні горіла тільки настільна лампа, наповнюючи простір м’яким світлом. На робочому столі лежала стара скрипка, вкрита тріщинами. Андрій узяв її до рук і почав грати. Христина, як завжди, заслухалася. Коли останній акорд стих, Андрій усміхнувся, дбайливо поклав скрипку у футляр, а потім дістав з кишені невелику оксамитову коробочку. — Христино, ти стала музикою мого життя. Ти вийдеш за мене? Христина не могла стримати сліз радості. — Звичайно, так! Андрій одягнув обручку із сапфіром їй на палець. Вони обійнялися. Почалася підготовка до весілля. Христина мріяла про церемонію просто неба. Вони знайшли затишну садибу з великим садом, запросили струнний квартет.
Андрій готував для неї особливий подарунок – потай реставрував старовинну арфу, знайдену на аукціоні. Він хотів зіграти мелодію, яку сам написав для своєї нареченої. У день весілля Христина у білій сукні виглядала, як казкова принцеса. Андрій не міг відвести від неї захопленого погляду. Церемонія була зворушливою та красивою. Єдиним, що затьмарювало радість Христини, були стосунки зі свекрухою. Маргарита Сергіївна від початку зустріла її холодно. Вона все хотіла робити по-своєму і регулярно давала непрохані поради. Христина терпіла, намагалася бути чемною, але часом це було дуже складно. Якось Христина вирішила приготувати вечерю для Андрія та його матері. Вона вперше готувала різотто і дуже старалася. Але коли Маргарита Сергіївна скуштувала страву, вона невдоволено скривилася. — І що це? Якась розмазня. Рис має бути розсипчастим. А тут клей якийсь! Андрюша, як ти це їси? Христина почервоніла. Адже вона витратила стільки часу, перечитала десятки рецептів, щоб зробити все ідеально. — Мамо, — спокійно, але твердо сказав Андрій, — мені дуже подобається. Маргарита Сергіївна зневажливо відсунула тарілку.
— На смак і колір товаришів немає, як то кажуть. Але тобі, Христиночко, ще вчитися і вчитися. Весь вечір свекруха продовжувала відпускати їдкі зауваження. Христині було неприємно, але вона промовчала. — Не звертай уваги, — заспокоював її Андрій. — Мама в мене така, любить покритикувати. Але в глибині душі вона добра. Маргарита Сергіївна вважала, що Христина не пара її синові. Вона була впевнена, що Андрію потрібна дівчина з багатої родини з добрими зв’язками. Христина ж була з сім’ї вчителів. Незважаючи на це, Христина не впадала у відчай і сподівалася, що з часом свекруха її прийме. До дня народження Маргарити Сергіївни Христина довго вибирала подарунок і в результаті купила вишукану антикварну брошку зі смарагдом. В день свята Христина прийшла до свекрухи трохи раніше. Андрій ще був на роботі. Двері виявилися відкритими, і вона увійшла в квартиру. Раптом з вітальні вона почула розмову свекрухи і свекра і зупинилася, почувши своє ім’я. — Андрій зовсім забув про все з цією своєю дружиною, — роздратовано казала Маргарита Сергіївна. — Я йому казала: «Подивися довкола, скільки гідних дівчат!». Але ж ні! Закохався, як хлопчисько. Дурниця це все.
Поживуть рік-другий, тоді й подивимося, де його кохання виявиться. А я постараюсь, щоб ця казка швидко закінчилася. — Рито, ну перестань, — спробував урізати її Віталій Петрович. — А що?! Знайшла собі найвигіднішу партію. Я одразу зрозуміла, що від неї добра не чекай. Ще пошкодує наш Андрій. У Христини перехопило подих. Вона більше не могла мовчати. Різко відчинивши двері, вона увійшла до кімнати. — Ой, Христино, ти вже тут? — посміхнулася Маргарита Сергіївна. — Я все чула, — холодно сказала Христина. Вона підійшла до столу та поставила на нього подарунок. — Це вам. З днем народження. Маргарита Сергіївна взяла подарунок, та не встигла нічого сказати. — Мені шкода, що ви так до мене ставитеся. Це ваші проблеми, а не мої, — твердо промовила Христина і вийшла з квартири. Коли Андрій повернувся з роботи, Христина розповіла йому все. — Я з нею поговорю, — пообіцяв він. — Не варто. Я сказала їй все, що хотіла. Маргарита Сергіївна намагалася виправдатись перед сином, але її слова не допомогли. Згодом вона зрозуміла, що своїми діями лише віддалила Андрія. У Андрія та Христини народилася дочка. Життя йшло своєю чергою.
