– Оленько, привіт! Як ви там? – Привіт, мам. Все нормально. Ви як? – Та ніяк. Твій брат теж поїхав, як і ти свого часу. Сподіваюся, хоч після закінчення навчання повернеться назад. А то ти ось поїхала вчитися і з кінцями. Тепер не бачимося, навіть з онукою не спілкуємося, дуже нудьгуємо. Приїхали б хоч раз погостювати, бо як нерідні зовсім. – Мамо, приїхати ми не зможемо, ти ж знаєш, мені скоро народ жувати. Такий інтерес з боку матері був трохи несподіваним. Особливої близькості до батьків у Олі не було ніколи. Напевно, така сердечність до неї була продиктована нудьгою – адже брат, їх улюбленець, поїхав, їм і носитися нема з ким. Однак дзвінки мами ставали все частіше, нарікання все наполегливіше. -Оленька, Як малюк? Як справляєтесь? – Нічого, свекруха підтримує нас у всьому. Без неї було б дуже важко.
– Може, тоді хоч Ірочку до нас не привезеш. – І як ти собі це уявляєш? – Дуже просто. Ми тобі гроші на літак надішлемо. Привезеш її та залишиш у нас на місяць. Ідея не здалася Олі привабливою. Іра бабусю та дідуся майже не знала. Як вони уживуться, не відомо. І щоб їхати в таку далечінь, доведеться попросити свекруху на кілька днів повністю взяти турботу про малюка на себе. Ні, не варто так її напружувати, та й самій напружуватись теж. Мама Олі так не думала, дзвонила майже через день і, нарешті, уламала дочку. Після приїзду Оля переконалася, що мама і справді дуже чекала внучку. Контакт був налагоджений одразу, отже, їхала вона зі спокійною совістю.
Проте, на третій день поговоривши з дочкою, Оля про себе зазначила, що дочка була якась тиха, та й мама, колишніх захватів не випромінювала. А ще через два дні, та, як би між іншим, спитала. – Коли ти за Ірочкою приїдеш? – В сенсі? Ти ж хотіла, щоб вона місяць у вас прожила? – Але я не знала, що вона капризуватиме. Батько твій мені зовсім не доnомагає, а в мене вже здоров’я не те, втомлююся я дуже сильно, так що забери ти її додому. Гроші на транспорт ми надішлемо. Знову довелося звернутися до свекрухи та їхати за дитиною. Цього разу Оля у батьків не затрималася, поїхала того ж дня. Мама була такою ж веселою і діяльною, як у день приїзду онуки, але Оля трималася щосили, щоб не виплеснути своє невдоволення. З того часу минуло вже три місяці. Мама більше не дзвонила. Мабуть, витратила всю свою любов і ніжність.
