Ми одружилися два роки тому. Кохали одне одного, все було добре, жили мирно, спокійно. Незабаром я заваrітніла та подарувала чоловікові сина. Він був щасливий. Але через якийсь час наші відносини стали погіршуватися. Справа в тому, що я весь день дбаю про дитину, а це не подобається чоловіку. Він теж потребує моєї уваги. Мій син – наш первісток. У мене немає досвіду і я боюсь за дитину, і я весь день веду з ним. Я це роблю із задоволенням, але догляд за дитиною вимагає багато сил та часу. Я встаю рано, годую, стираю, прибирання будинку теж на мені.
Чоловік із ранку до вечора на роботі. Увечері повертається додому, лежить на дивані. Я ночами не сплю. Дитина часто прокидається. А чоловік хоче обіймати, цілувати, але мені не до цього. Я так утомлююся, що не можу триматися на ногах. У мене лише одне бажання – спати. Останнім часом чоловік став дратівливим, почав ревнувати мене до сина. Каже, що я тільки про дитину і думаю, а він почувається зайвим. Він ображається, коли щось розповідає, а я біжу до дитячої, бо син плаче. А що мені робити? Я намагалася йому пояснити, що малюка не можна залишати без нагляду.
Я не можу сидіти з ним, а малюка залишити у дитячій кімнаті. Адже будь-яке може статися. Два дні тому чоловік учинив сkандал. Він запропонував разом подивитись фільм, навіть сам зварив каву для нас. Я відмовилася, тому що у мене було багато справ: я мала погладити білизну і прибратися, поки малюк спав. Він став кричати на мене, що я його не люблю, що мій син важливіший для мене – і пішов з дому, грюкнувши двері. Так, звичайно, мій син зараз важливіший для мене, адже він такий безnорадний, зовсім маленький. Я його народила і я несу відповідальність за його життя; він потребує моєї любові та ласки. Чоловік уже другий день не ночує вдома.
