Кілька років тому я перестала надсилати гроші своїм дітям. Я мати-одиначка і поїхала до Італії, щоб працювати та заробляти гроші для майбутнього своїх дітей. Я надала кожній зі своїх дочок однокімнатну квартиру на весілля та вважаю, що виконала свій материнський обов’язок. Пізніше я сказала дочкам, що вони більше не можуть покладатися на мої заробітки і повинні самі про себе подбати. Нещодавно я розмовляла з Михайлом, він мій ровесник, вдівець, мешкає в селі.
Михайло запропонував мені повернутися додому і жити разом , тому що весь цей час, поки я працювала в Італії, він доглядав мій будинок, і ми неслабо так зблизилися. Я не заперечую, бо вже заробила на все необхідне і можна було повернутись на батьківщину зі спокійною душею. Однак, коли мої дочки дізналися про це, вони були проти мого заміжжя та приведення Михайла до мого дому.
Вони сподівалися, що коли я відбудую дім своєї матері, то візьму одну з них жити до себе. Незважаючи на заперечення дочок, я пообіцяла Михайлу приїхати додому на Великдень, щоб обговорити наші подальші плани. Дочки попередили мене, що якщо я погоджуся на шлюб, то вони не приїдуть на жодні свята. Я їду додому на Великдень і не знаю, що на мене чекає. Дочки можуть на мене сердитися, але Михайло з нетерпінням чекає на мене, і це тішить.
