Була година пік. Салон автобуса був забитий людьми. Усі кудись поспішали. Люди поспішали на роботу, а діти до школи. Місця й так в автобусі вже не було, але водій наближався до зупинки, де зібралося багато людей. Водій відчинив двері, в автобусі увійшли ще кілька людей. Дихати зовсім не було чим. Останньою до салону зайшла жінка, жебрачкою вона не була, але вона дуже себе запустила. Вона була одягнена в брудну одежу, яку не змінювала кілька днів, волосся теж давно не розчісувала.
Від жінки швидkо поширився неприємний запах. Декілька пасажирів скривилися і відвернулися. На обличчі жінки був дуже сумний вираз. На жінку дуже пильно подивився хлопчик, якого на руках тримала одна дама, що стояла біля жінки. Хлопчик голосно вигукнув: – Мам, ця жінка скоро піде на небеса, так? – Вадиме, не можна так говорити! – Але наша кішка теж nогано пахла, була сумною, а потім її не стало. А в цієї жінки теж щось сталося, вона дуже засмучена.
Значить, її скоро не стане. Адже коли нашої кішки не стало, у неї залишилися кошенята. В цей момент очі жінки сповнилися сльо зами. – У мене теж є кошеня, моя внучка! – тихо прошепотіла жінка. У цей момент вона ніби усвідомила, що це дуже важливо. Декілька пасажирів співчутливо подивилися на неї. Я зустрів цю жінку місяць тому у місті, але вона дуже змінилася. Вона наче навіть помолодшала, виглядала дуже доглянуто, гуляла з маленькою дівчинкою.
