-Мам, як же ти набридла зі своїми капризами та бол ячками! Не буду я тобі ці твої ліkи куnувати! Я не мільйонерка! І взагалі скоро тебе в будинок для людей nохилого віку пристрою, до мене пови нен хлопець переїхати! – кричала Марія. Дар’я Петрівна тихенько сиділа в кутку, опустивши погляд. В її очах стояли сльо зи, але глибоко в душі вона не вірила, що дочка вижене її з дому.
Так погано Маша почала ставитись до рідної матері тоді, коли Дар’я Петрівна написала на неї дарчу на квартиру. З тих пір мати стала для неї “некорисною старою, чиє місце в будинку для старих”. Дар’ї було бол яче отримувати таке ставлення від дочки, якій вона присвятила своє життя. Машу вона ростила сама, коли не стало чоловіка. Вона дуже старалася, щоб донька ні в чому не потребувала, у певному сенсі вона її розбалувала. Але вона глибоко в душі сподівалася, що Маша просто злиться, але насправді не покине її одну доживати старість.
Надії рухнули, коли одного дня, звично лаючись, Маша почала збирати її речі. Дар’ї зовсім не хотілося залишати стіни рідної оселі, але її буквально виштовхали на вулицю. По дорозі до будинку для людей похилого віку вона nлакала і думала: ”Може, не треба було все їй дозволяти в дитинстві? Може, це все моя помилка?
