-Мамо, приходь увечері, будь ласка. Я не впораюся без тебе, – почула я слова доньки по телефону. -У мене багато роботи! Ти мене вже дістала своїми проханнями… Гаразд, прийду! – відповіла я, відчуваючи образу та розпач. Я присвятила все своє життя дочці, але тепер, коли вже дочка мала мене підтримувати, вона поводилася так, ніби була тягарем.
Я ростила її сама і давала їй все, що вона хотіла. Але вона виросла самозакоханою егоїсткою, і я боялася визнати це. Я почала стосунки з чоловіком, коли їй було 11 років; вона закотила істерику і мені довелося порвати з ним. Зараз, у 70 років, я зовсім одна, і мені нема на кого покластися. Моя дочка заміджня, у неї троє дітей, але ми майже не бачимося. У мене багато проблем зі здоров’ям, але вона воліє нічим мені не допомагати. Якось, йдучи до клініки, я зустріла молоду жінку на ім’я Юлія, яка помітила, що я плачу.
Я вилила їй свою душу, і ми стали близькими подругами. Вона приходила до мене та допомагала по господарству, ми разом відзначали свята та їздили до села. У результаті я вирішила переоформити свою квартиру на Юлію на знак подяки за її кохання та турботу. Я бачила, що вона ставиться до мене як до рідної матері та не має корисливих намірів. Однак, коли моя дочка дізналася про це, то звинуватила мене у всіх бідах і побажала мені якнайшвидше піти на той світ. Вона розраховувала на мою квартиру, але я відмовилася поступитися її вимогам. Я була вдячна, що Юлія поряд зі мною, і знала, що вона мені ближча, ніж рідна дочка.
