Більшість свого життя я працювала, щоб забезпечити своїх дітей. Я працювала в Італії останні два десятиліття і моєю головною метою було дати своїм дітям краще майбутнє. Ми жили у злиднях, і мій чоловік не поділяв моїх побоювань щодо утримання дітей. Я знала, що маю щось робити, тому поїхала працювати за кордон, щоб забезпечити їх освітою та житлом.
Коли моїх дітей прийняли до університету, я почала збирати на їхнє майбутнє. Через деякий час чоловік пішов від мене до іншої жінки, а коли ми роз лучилися, повернутися додому мені вже не було куди. Я продовжувала багато працювати і зуміла куnити своїм дітям по однокімнатній квартирі у новому будинку. Я хотіла дати їм міцну основу та доnомогти їм розпочати життя. Нарешті, після довгих років важкої роботи та накопичень, я збудувала розкішний будинок поряд з будинком мого kолишнього чоловіка.
Я хотіла довести, що можу досягти багато поодинці. Коли все було готове, я покликала дітей святкувати новосілля. На мій подив, вони не зраділи за мене, і їхня реаkція мене засмутила. Вони сказали, що мені така велика хата для себе не потрібна, а їм тісно в однокімнатних квартирах. Я їм пояснила, що вони могли б працювати та заробляти більше, але вони образилися. Я не почуваюся вин ною, бо сама заробила на цей будинок. Я вважаю, що маю право бути щасливою у 60 років, і виконала свій материнський обов’язок. Якщо мені пощастить, можливо, я навіть знову знайду kохання. Однак мої діти вважають, що любляча мати з ними так не вчинить… Ну вже не знаю.
