Оксана поділилася зі мною, що цього року навесні годинами розчищала свій балкон, прибравши понад 20 великих трилітрових банок різної консервації. Для решти просто не було місця. Все літо та осінь її свекруха допізна стерилізувала банки, готувала та готувала для себе та для родини сина. Потім вона приносила їх у квартиру Оксани, створюючи промисловий цех із цебрами, бочками та десятками літрів консервів. Спроби Оксани пояснити, що ніхто в її сім’ї не їв такої їжі, не увінчався успіхом.
Свекруха запевняла, що вона просто не розуміє користі домашніх продуктів, і продовжувала солити їй огірки. Наприкінці сезону сім’ї щодня дзвонили родичі, умовляючи їх забрати усі консерви, які вони заготовили на зиму. Але в сім’ї Оксани консервацію, як уже говорилося раніше, ніхто не їв, та й користі від неї особливої не бачили. Я порадила Оксані сказати свекрусі, що вони так багато не їдять, а компот можна взяти тільки банку-дві для дітей. Оксана пояснила, що вже сто разів безуспішно намагалася пояснити це своїм родичам. Якщо за консервними банками не приходили, свекруха сама від носила їх до них у квартиру, несучи важкі сумки у поїзді та метро.
Оксана почувала себе в пастці, їй не було куди подіти всі ці банки. Я запропонувала їй віднести банки на дачу та пояснити свекрусі, що вони їм не потрібні. Але Оксана відмовилася, сказавши, що це буде тяжкою образою і що свекруха ніколи її не пробачить. Загалом, з ввічливості Оксана брала консерви та дякувала за них своїм родичам. Але згодом вона викидала їх, бо ніхто в її родині їх не їв. Після розмови з Оксаною я мала змішані почуття з приводу ситуації. Хоча я й розуміла її розчарування, я вважала безглуздою тратою їжі викидати консервацію, над виготовленням якої з таким старанням працювала її свекруха. Навіть без використання хімікатів мати такі свіжі продукти було безцінно. Хоча подруга і намагалася роздати їжу, я сама не отримала такої пропозиції, тому не могла нічого сказати, які на смак заготовки.
