Віра Іванівна була у незрозумілому стані паніки. Вона зібрала деякі речі і поставила їх поруч із вхідними дверима, поки ходила за хлібом, але, повернувшись, виявила, що невістка Ірина викинула все геть. У розпачі Віра почала голосно кричати і сkаржитися на сходовому майданчику третього поверху, привертаючи увагу допитливих сусідів, які співчували її становищу.
Іван Петрович, завідувач під’їздом, спустився на “розвідку” і незабаром дізнався, що Ірина зовсім не така безсердечна жінка, якою її представляв Віра. Насправді виявилося, що Ірина запросила Віру тимчасово пожити в неї, поки та оговталася від хво роби. Проте Вірі було важко догодити, і Ірині було складно відповідати її вимогам. Іван Петрович допоміг Вірі схаменутися, нагадавши їй про те, з якою турботою і відданістю невістка виховувала свого сина.
Він зазначив, що Ірина була гарною людиною, яка любила свою єдину дитину і завжди добре дивилася за нею. Він також не забув згадати, що Віра змогла розраховувати на онуків у майбутньому, якби прийняла Ірину як члена своєї сім’ї. Віра усвідомила свою помилку та вибачилася перед Іриною. Невістка впустила її назад, і жінка залишилася, щоб доnомогти Ірині приготувати вечерю, і навіть переночувала в неї, а вранці поїхала. Цей інцидент дав Вірі цін ний урок, і вона навчилася цінувати зусилля своєї невістки. Мудрі слова незнайомого сусіда мали значний вплив, показавши, що зміни завжди можливі.
