Я працюю в будинkу для людей nохилого віку, часто бачу різні траrічні історії. Дуже шкода стає покинутих бабусь та дідусів. Але світ такий жорстокий, що деколи самі спеціально наводять сюди своїх батьків доживати свій вік. Так сталося з Лідією; вона була гарною жінкою. Її привезла старша донька. Відразу ж здала мати і втекла. Але Лідія мала надію, що її донька ще повернеться і забере. Ми всім колективом розуміли, що цього не буде. Лідія розповіла мені, що має ще молодшу доньку, але вони не спілкуються вже дуже багато років.
Мені було цікаво, чому у такої приємної жінки виросли такі байдужі доньки? Лідія мені розповіла. Справа в тому, що чоловік Лідії був гуляючим, у нього постійно з’являлися нові жінки, а Лідія була для нього зручним варіантом. Так ось, вона все життя намагалася якось утримати увагу свого чоловіка, намагалася зберегти сім’ю. Але він все одно їй зрад жував. І доки Лідія бігала за своїм чоловіком, росли її доньки. Їм не вистачало маминої турботи та уваги. Такі вони й виросли. На день народження Лідії ніхто не прийшов. Тож ми всім колективом вирішили її привітати. Ми куnили її улюблений тортик, потроїли свято.
Бабуся була дуже задоволена, насамкінець навіть розnлакалася. Увечері я відвела її до палати, а коли вийшла, то помітила в коридорі незнайому жінку. Її раніше у нас у будинку для літ ніх людей ніколи не було. Жінка підійшла до мене, я помітила, що у неї в руках гарний букет білих лілій та маленький тортик. Вона запитала, як може знайти Лідію, і я показала їй палату. Це мала її молодша донька. Добре, що хоч хтось прийшов до бідної бабусі. Її молодша донька з того часу стала все частіше приходити до нас, а Лідія ставала все радіснішою від цього.
