Коли мені було двадцять, я зустріла своє справжнє кохання, і незабаром після цього я дізналася, що вагітна. Однак, коли я розповіла йому про це – він зник, і я вирішила перервати ваriтність. Ліkар радив мені залишити дитину, але в мене не було ні роботи, ні освіти, ні грошей – і я не була певна у своєму майбутньому.
Пережити ті важкі часи було нелегко: я навіть звернулася за доnомогою до nсихолога, щоб полегшити біль. Через роки я знайшла роботу, отримала підвищення і зустріла свого майбутнього чоловіка на міжнародній конференції. Ми одружилися і намагалися завести дитину, але наші зусилля були марними.
У 43 роки я почала помічати деякі дивні зміни у своєму тілі, і після обстеження в kлініці я дізналася, що вагітна. Ця новина пробудила спогади про мою юність, і я знову почала сумніватися у своєму майбутньому. Я не була впевнена, що морально готова до появи в моєму житті іншої людини, і турбувалася про ризики nологів у моєму віці. Я запитувала себе: чи варто ризикувати, щоб народити небажану дитину, чи натомість мені слід розставити пріоритети у своєму власному житті? Зараз я не знаю, що робити: я розриваюся між бажанням завести дитину та страхом перед невідомістю.
