Я думала, що мені пощастило. Я і зробила кар’єру, і вийшла заміж за чоловіка, який, як я думала, приймає мене такою, яка я є. Я практично пропадала на роботі, часто їздила у відрядження, бувало, що й на кілька тижнів. Але моя робота в повній мірі забезпечувала мене і чоловіка, який в той час не працював. Оскільки гроші у нас були загальні і він мав доступ до всіх моїх банківських рахунків, то й не заперечував проти такого мого способу життя. Він ніколи не сkаржився, що його щось не влаштовує, дзвонив іноді по три рази в день, розповідав про те, як сумує і чекає. До мого приїзду завжди готував що-небудь смачненьке і наводив чистоту.
Подруги жар тували, що ми з чоловіком помінялися місцями – він став домогосподаркою, а я основним годувальником для сім’ї. Можливо, вже тоді мені варто задуматися, але я дуже була зайнята роботою. Чергове відрядження, нічим не відрізняється від інших. Там мені вдалося зробити заплановані справи на кілька днів раніше, я залишила допрацьовувати помічницю, а сама повернулася додому. Дуже хотілося побачити чоловіка, скоріше опинитися з ним поруч. Про свій приїзд я вирішила не попереджати, піднести, так би мовити, сюрприз… Відкриваю двері і перше, що я бачу – повний безлад в квартирі, а в коридорі стоять красиві червоні лаковані туфельки і такий же, у тон, червоний плащик висить на гачку. Я остовпіла, бо дізналася цю одяг, власницею цих чарівних туфельок була моя найкраща подруга Оксана.
Вони теж не чекали на мене, до зустрічі зі мною були не готові. Сказати їм мені було нічого. Я повернулася і пішла. Поїхала на вокзал, куnила квиток і повернулася допрацьовувати відрядження. Поки працювала, вирішила, що сама винна, не можна чоловіка так довго залишати одного. Вирішила, що, коли я повернуся, поговорю з чоловіком, а подругу викреслю з нашого життя. Але моїм планам не судилося збутися, тому що повернулася я в порожню квартиру. Ні чоловіка, ні речей, ні меблів, ні техніки, тільки записка, що він так жити не може. Пізніше поштою прийшов позов про роз лучення і розподіл майна. Квартира належала мені, а все, що було в ній, ми придбали разом, в основному за мої гроші. Але чоловік так не вважав, тому, переселяючись до Оксани, вирішив, що має повне право забрати все з собою… Ну що ж, я сама винна, що вибрала роботу і постійні відрядження, замість того щоб будувати своє особисте щастя. Не знаю, що мені робити далі, але точно знаю, що мені потрібно щось змінювати у своєму житті.
