Олена працювала медсестрою в лікарні та в будинку для людей похилого віку. На другу роботу влаштувалась, коли овдовіла. На одну зарnлату важко було піднімати сина. Нині Антошка вже школяр. Не боїться залишатись один, коли мама на зміні. Та й сусіди, у разі чого, завжди прийдуть на доnомогу. Адже сама Олена, за першим словом, біжить їм на доnомогу. Поки швидkа доїде до їхнього селища, Олена вже надає першу медичну доnомогу. Напередодні Нового року у Олени накопичилося багато відгулів на обох роботах, і вона вирішила влаштувати собі маленьку відпустку. І у лікарні, і на другій роботі її відпустили до третього числа. Тому сьогодні вона йшла додому радісна, чекаючи тижня із сином. Увійшовши додому, Олена побачила якогось брудного старого. – Не лякайся доню. Я не сам заліз до вас. Мене твій син, Антоне, покликав.
Я попросив у нього шматочок хліба, а він привів мене додому і сказав: “Мама прийде, вона щось придумає”. Олена, сама добра людина і сина виховала так само. Швиденько нагодувала гостя та відправила того у ванну. А замість його лахміття видала чистий одяг, що залишився від чоловіка. Поки старий мився, вона зателефонувала до будинку преста рілих і попросила директора прийняти нового постояльця. Той погодився. Наступного дня вона поїхала з Володимиром Степановичем до притулку, допомогла оформити документи. На прощання старий подарував їй колечко з аквамарином. – Ця каблучка у нас, у роду, передається від мами до доньки. Сестер у мене не було, дружину собі я не знайшов, тому – бери його собі, дочко. Мама казала, що вона виконує бажання. Але слухається лише жінок. Чоловіків ігнорує.
Ось тому я і не міг ним скористатися. Повертаючись додому, Олена кypила продуктів, щоб побалувати сина новорічними частуваннями, а собі за традицією куnила лотерейний квиток. Вона завжди так чинила, в очікуванні передноворічного розіграшу. Тридцять перше грудня. Антошка бігає на вулиці, а Олена, приготувавши заплановане, дістала квиток і сіла перед телевізором, дивитися розіграш. При цьому погладила колечко, подароване старим і прошепотіла: – Колечко, доnоможи мені виграти. Розіграш завершився, а Олена не могла вийти зі ступору. Її квиток зірвав джекпот! Це які ж гроші!.. Другого січня Олена прокинулася з однією думкою: “Необхідно відвідати Володимира Степановича та поділитися з ним радістю та грошима”, подумала дівчина. – Та ні і не було в нас ніякого Володимира Степановича! – казала їй директор будинку для людей похилого віку. – Ти, Оленко, напевно дуже добре зустріла свято. “Як ні?! Як не було?! Ось колечко! Ось договір з банком, рахунок, де лежать виграні гроші! Вони є! А старого не було?! Як так?!”, думала дівчина… Чудо. Новорічне диво…
