-Світлана, я візьму твою помаду? – Запитала бабуся. Світлана, звичайно, погодилася, але не розуміла, чому бабуся вже в який день яскраво фарбується і йде кудись рано-вранці. На запитання онуки вона не відповіла. Сказала, що потім все розповість. Після її відходу встала мама Світлани, спитала про бабусю. Вона також помітила, що Олександра Анатоліївна яскраво фарбується і йде з дому зранку . Мама Світлани наро дила її без чоловіка. Як тільки тато дізнався про дитину, одразу ж втік, сказавши, що вона варта кращого. А Ірина й досі була красунею. Зустріла вона чоловіка, взяла відпустку, щоби разом із Віктором поїхали на дачу. Чоловік цей не дуже подобався дочці, адже коли вперше прийшов у гості, вже почав питати про розмір квартири та висоту стель. А Ірина була певна, що він просто дуже господарський.
А Олександра Анатоліївна колись вигнала чоловіка, дізнавшись, що він їй зрад жує. Вона зібрала йому речі, сплатила таксі і відправила до kоханки. Після цього він часто приходив і сидів на лавці перед під’їздом, Олександра до нього спускалася, говорила, але так і не пробачила його і не прийняла назад. А потім піднімалася додому, дивилася з вікна за ним: «Який же був чоловік!» – зітхала вона і підморгувала онучці. А Світлана заряджалася енергією своєї невгамовної бабусі. Світлані подзвонив її хлопець і покликав на побачення, але вона сказала, що потрібно доробити курсову і не пішла. Хлопець цей бабусі не подобався. Вона називала його безхарактерним. Він не припав їй до душі. Чоловік Ірини їй теж не подобався, вона називала його “прилипалом”. А чоловіка треба шукати з іскрою, як була впевнена бабуся.
На телефон Світлани подзвонили. Якийсь хлопець запевняв, що вчора вони познайомились у кафе, а зараз він запрошує її прогулятися. Нібито дізнався, де вона мешкає. Але Світлана сказала, що той помилився номером, адже в кафе вона вчора не ходила. -Ну Нічого, ти все одно спускайся. Я тобі приніс букет. Погуляємо разом, познайомимося. Мене Олег звуть. -Я з незнайомцями не гуляю, – відповіла з усмішкою Світлана. -Ну гаразд, а можна я тобі хоч іноді дзвонити буду? -Можливо, відповіла Світлана. Світлана з вікна спостерігала за ним. Він подарував букет якійсь жінці на дворі і пішов. Бабусі він одразу сподобався. Адже якби він був бабником, подарував би іншій дівчині, а не першій жінці, що попалася. Вона порадила внучці зустрічатися з ним. Увечері бабуся нарешті розповіла. Куди йде вранці. Вона замінює подругу на ринку, а там познайомилася із полковником у відставці. Він їй сказав, що з нею легко говорити, проста вона якась, ось вона так фарбується і ходить туди щодня. А сьогодні мають побачення. Минув рік. Світлана вийшла заміж за Олега, Ірина за Віктора, а бабуся за полковника. Ось так. Жили разом три самотні жінки і одночасно знайшли кожне своє kохання.
