Оля працювала волонтером у благодійній організації вже п’ять років. Багато чого вона побачила, чого не повинно бути: і дітей, які при живих батьках змушені були жалатися, і покинутих старих, і дещо гірше. Ось тільки баба Зіну вона згадувала чомусь найчастіше. Дізнавшись, що в одному з найближчих сіл живе самотня старенька, в жа хливих умовах Оля з хлопцями швидkо зібрали все необхідне в таких виnадках і поїхали в гості. Бабу Зіну вже повідомили про їхній приїзд і вона, Бог знає скільки часу, простояла на вулиці в очікуванні. Оля спочатку дуже переживала, що старенька через це може застудитися, але увійшовши в те, що баба Зіна називала будинком, зрозуміла, що всередині не тепліше. Насамперед вони розтопили грубку привезеними брикетами, але тепліше в будинку не ставало.
Баба Зіна сказав, що із задоволенням напоїла б їх чаєм, ось тільки вода в крані замерзла. Хлопці почали прогрівати труби, а Оля від холоду вся стиснулася в грудку. Баба Зіна подивилася на неї жа лісно і пішла шукати у своїх шафах, щоб таке Олі запропонувати. І знайшла. Це було досить тепле пальто, у стилі вісімдесятих, з хутряним коміром. Майже нове. – Ось, – баба Зіна, сяючи, простягала Олі пальто, – можеш забирати його. До нього і капелюшок є, зараз знайду. – І вона знову полізла до шафи. Капелюшок справді був принадний, але Оля всього цього, звичайно, забирати не стала. – Що ж ви самі його не носите, бабусю, – спитала Оля ласкаво.
– Та важке воно та фалди ходити заважають. Мені ж скоро вісімдесят років стукне, у кожусі воно зручніше. – Ну, тоді продайте. – Що ти? Якщо треба комусь, нехай забирають. Вода нарешті зажуркотіла і баба Зіна, заметушилася: – Десь у мене пакетик із чаєм має бути. Зараз знайду. – Залишіть. Ми привезли вам і чай, і цукор, і булочки тут є здобні. Ставте чайник. За чаєм бабі Зіні запропонували перебратися до будинку для людей похилого віку. – Та куди там! У мене вся родина тут похована, незабаром і я приєднаюся до них. – Ніхто не знає, коли вирушить у свій останній шлях. А останні роки ви могли б прожити в теплі та затишку. – А навіщо мені це? Я при руках, при ногах. Сусіди, знову ж таки, за мною доглядають, не дадуть прірви. Проводячи, баба Зіна довго махала їм услід. А Оля дивилася на неї і не могла зрозуміти, в чому виражалася турбота сусідів, якщо в будинку у баби Зіни було порожньо і холодно .
