Інна приїхала до міста, навчатись у технікумі. Насамперед навідалася до батька, який уже давно жив у місті. З новою сім’єю. Там її прийняли без привітності. Вже вранці наступного дня батько знайшов для дівчини кімнату у самотньої бабусі. Сплатив. І, зі словами: – Дзвони, якщо що, – поїхав на роботу. Інна зателефонувала вже за два дні. На роботу. Але батько, пославшись на те, що зайнятий, попросив зателефонувати ввечері. Дівчина дуже хотіла розповісти татові про свої справи, поділитися з ним своїми враженнями, але вона не хотіла дзвонити йому додому.
Знала, що його нова дружина зовсім не в захваті від її появи. Інна не хотіла, щоб через неї у тата були сварkи. Потім намагалася зателефонувати ще кілька разів, і завжди тато був зайнятий… Минув місяць, з татом поговорити так і не вдалося, гроші закінчувалися, сnлатити квартиру не було на що. – Я, мабуть, скоро з’їду від вас, – сказала вона бабі Ганні. – Грошей немає, а тата просити не хочеш, – не здивувалася бабуся. – Так, – зізналася Інна. – Не можна піддаватися nроблемам, дівчинко! Голова є, руки, ноги є, отже, можна і грошей заробити.
– Але як?! – Сусідка, Світлана Семенівна, шукає людину, яка б вигулювала її собачку. Це, по-перше. Листоноша, Тетяна, шукає помічницю. Пошту розносити. Це два. Ось тобі вже два джерела прибутку. Потім щось знайдеш. – Дякую, баба Ганно! – Дівчина кинулася на шию старенькій. – І ще, – усміхнулася старенька. – Квартплати я з тебе не вимагатиму. Доnоможеш із комуналкою, і достатньо. – Бабусю, а чому ви для мене це робите? Адже я вам зовсім чужа. — Колись і я, як і ти, приїхала вчитися з села. І мені доnомогла чужа людина. Притулила. От і я тепер, доnоможу тобі… Інна закінчила технікум. Влаштувалась на роботу. Про довжує відвідувати та доnомагати бабі Ганні. А батькові більше не дзвонила…
