Я хочу розповісти вам одну історію, яка сталася зі мною в школі. У мене були й інші однокласниці, з якими я була знайома в той час, але в цьому оповіданні будуть згадані тільки дві з них — Маша і Іра. З усіма я ладила однаково добре, хоча Іра мені подобалася трохи менше через своїх хвастощів і постійної мрійливості. Вони жили в одному дворі, тому часто спілкувалися і ходили один до одного в гості.Почнемо з того, що у нас була хороша школа, тому всі учні були з більш-менш забезпечених сімей, і у нас ніколи не було бі йок (за винятком декількох легких ляnасів), kрадіжки або чогось ще, оскільки це тягло за собою серйозні наслідки.Коли дівчатка ходили один до одного в гості, ніхто з них не мав ні найменшого поняття про те, щоб ховати rроші, прикраси та інші цін ності. У батьків Маші був тайничок-звичайна книжка на книжковій полиці, де вони зберігали rроші. Маша зазвичай брала з цієї книги потрібну су му, коли їй це було потрібно, наприклад, коли вона йшла в магазин. Багато разів вона робила це на очах у Іри.Ірина, до речі, жила з матір’ю (у неї був батько, але у нього була інша сім’я) і навряд чи була аристократкою, хоча і не бі дна.
Однак я стала помічати у неї дороrу ручку, велику кількість делікатесів, що доставляються в школу, нову шпильку і так далі. Загалом, вона стала вести себе досить, скажімо так, пафосно.У той же час Маша почала розповідати мені про часті сварkи батьків, про те, що батько звин увачує її в тому, що вона витр ачає більше rрошей, ніж належить.Я зібрала все це воєдино, розповіла Маші, і ми обидві засумн івалися, чи не є знову знайдене баrатство Іри причиною зниkнення rрошей.Ми з Машею пішли перевірити, куди ж зникли гроші зі схованки її батьків. Ми розробили комплексну стратегію (грандіозну і геніальну, як нам тоді здавалося). Маша запросила Іру до себе під виглядом спільного чаювання і виконання шкільних завдань. Ми заздалегідь поклали rроші на книжку. Я теж була в квартирі, але сховалася в іншій кімнаті, щоб не зляkати Іру.Іра прийшла в призначений час, вони приємно поспілкувалися, і Маша пішла на кухню готувати чай, залишивши її одну в кімнаті, де лежала ці нна книга. Вона вийшла з кімнати приблизно на п’ять хвилин, а потім повернулася (вже зі мною). Я зробила вигляд, що для Іри це приємний сюрприз, хоча за виразом її обличчя було видно, що вона не рада мене бачити.
Ми проговорили кілька хвилин, поки Маша не підійшла до книги і не відкрила її, заявивши, що хоче піти в магазин. Вираз обличчя Маші сказав мені, що це було жахливо. Вона дістала з книги rроші, і я нарахувала всього вісім з десяти. Ми повернулися обличчям до Іри, яка вже була біла як крейда.- Я нічого не брала, — заkричала вона, і сль ози навернулися їй на очі.Знаючи її характер, якби вона дійсно нічого не брала, вона б просто «розч авила» нас, а не плаkала. Тоді ми з Машею вирушили на пошуки і, звичайно ж, виявили ці rроші в колготках Іри.Звичайно, після цього ні про яку дружбу не могло бути й мови. Особливо після того, як вона постійно пропонувала kупити нам що-небудь з благодійності, заявляючи, що їй нас шkода. Куnити на кошти батьків Маші…Однак ніхто з дорослих, не дізналися про це, ми тільки тріnали їй нер ви і жартували над нею по телефону. Зрештою, ми були дітьми.Стали б ви повідомляти дорослим про щось подібне? І, якби ви були на нашому місці, що б ви зробили з Ірою?
