Я одружилася досить рано. Мені тоді виповнилося 20 років. У нас у селі взагалі було прийнято в такому віці заміж виходити. Після двадцяти двох жар тома починали старою дівою називати, а після двадцяти п’яти вже не жар тома. Чоловіком моїм став хлопець із нашого паралельного класу. Ми з ним були знайомі, але не надто близько.
Я просто йому сподобалася зовні, ось він і приїхав до нас додому просити моєї руки. Нас у сім’ї шестеро. Батьки одразу дали згоду, щоб у будинку місце звільнилося. Моє життя в батьківському будинку не було солодким, доводилося багато працювати на полях і стежити за молодшими братами та сестрами. Я була не nроти заміжжя, бо думала, що після цього життя моє налагодиться. З мріями про щасливу родину довелося роз лучатися першого ж тижня. Після весілля свекруха мені заявила:
-Тут свої порядки, жити має так, як тобі скажуть. У мене з’явився величезний перелік обов’язків. Я змушена вставати о шостій ранку, щоб усе встигати. Немає жодної хвилини спокою. Свекруха при цьому мною невдоволена, а від чоловіка я зовсім не отримую підтримки. Я вже не можу так жити, але йти мені нема куди. Батьки мене назад не приймуть. У мене немає освіти та друзів, які могли б підтримати. А нещодавно я виявила, що ваrітна. Що мені робити?
