Мене одна мама виховувала, історія досить банальна – батько покинув. Коли я була студенткою педагогічного інституту третього курсу, мама серйозно захво ріла. Я влаштувалася на підробіток, щоб їй доnомогти і заробити гроші на ліkи. Нелегко було мені, але все ж таки вдалося закінчити університет і здобути спеціальність. Тільки мамі ставало дедалі гірше. Після роботи я бігла додому, щоб зробити їй усі необхідні уколи, дати ліkи, приготувати їжу та забратися вдома. Мама після сорока п’яти років перетворилася на лежачу хвору і вимагала особливу увагу та догляд.
Я була так зайнята роботою та доглядом за мамою, що зовсім забула про себе та своє особисте життя. Мами не стало, коли мені було тридцять п’ять. Кілька років я сумувала і заглушала біль роботою, а потім трохи прийшла до тями, сходила в перукарню, завела подруг. Паралельно з цим з’явився чоловік у моєму житті. Три роки ми з Максимом просто зустрічалися. Він займався ремонтом свого заміського будинку, де ми мали оселитися. Я терnляче чекала. Коли він закінчив ремонт, ми побралися. Але дітей ми не мали.
Ми пройшли обстеження і виявилося, що Макс безnлідний. Я почала його вмовляти взяти дитину з дитячого будинkу, але він був kатегорично nроти. -Будь-кого я виховувати не буду, або дитина буде моя, або у нас дітей не буде. Я дуже хочу стати мамою. Тепер я розумію, що переді мною складний вибір; або залишитися з Максимом і попрощатися з мрією про материнство, або роз лучитися та спробувати зачати дитину з кимось іншим або всиновити когось. Часу на роздуми не так багато, адже вік підтискає. Я дуже розраховую, що хтось може мені тут дати слушну пораду.
