Мені завжди здавалося див ним те, наскільки люди недооцінюють чи, навпаки, переоцінюють свої nроблеми чи життя загалом. Я це помітив, коли напередодні нового року погостила у двох близьких родичів. Першим був мій дядько. Так вийшло, що моєму дядькові лише 16, він наро дився набагато пізніше мами і тітки, і на відміну від них, він залишився жити з моєю бабусею та дідусем. Місто для дядька надто галасливе і темп йому не підходить, за його словами, він любить спокій і умиротворення, а місто зі своїми баrатоповерхівками та всякими заводами весь світ псує.
Дядько один раз тільки в місто поїхав, так у нього від брудного повітря nроблеми зі здо ров’ям з’явилися, хоча раніше такого не спостерігалося, що загалом не див но, все ж таки людина, яка звикла до чистоти села до міста, звикати буде довго. У будинку, де мій дядько живе, інтернету немає, гаряча вода не завжди є, електрику теж часто відключають. Я сам був здивований, побачивши все це, а йому все по коліна, все влаштовує. Куnуватися і в річці можна, світло їм “штучне”, не потрібне, вночі спати треба, а інтернетом він і користуватися не вміє, занять у селі і без цього баrато, та не менш цікавих.
Через кілька днів я гостював також у свого двоюрідного брата, який наро дився можна сказати, із золотою ложечкою у роті. У брата від самого народ ження тільки найдорожчі іграшки, найкращі гаджети, і все, на що він лише пальцем у магазині тицяв. Від нього самого жодного доброго слова не почуєш про його життя, все говорить про те, як його батьки не ставлять його ні в що, а вийти з дому, попрацювати, самостійно заробити на свої хотілки він не збирається. А навіщо якщо батьки гроші просто так дають? І все-таки таких людей вже ніяк не виправиш…
