Я почувала себе погано з самого ранку. Кри тичні дні все затягувалися, голова паморочилася, постійно нудило. Вирішила – потрібно обов’язково сходити до гінеkолога. Мої підозри підтвердилися – я чекала на дитину. Здавалося б, радісна подія, але почуття щастя не переповнювало мене. У голові кружляли думки щодо того, що треба робити далі?
Створювати сім’ю я не планувала, мій хлопець, мабуть, також. Мені 20 років, навчаюсь на заочному… Але, з іншого боку, позбавлятися дитини я не хотіла. Але й народ жувати не варіант. Батьки, звичайно, доnоможуть, але все це буде якось неправильно. Так і дійшла до хати. Коли вже підходила до дверей, помітила на останній сходинці кросівки і мимоволі скрикнула. -Ти чого кричиш? Це був мій Андрій. -Хотів зайти до тебе, вдома нікого, йшов уже – а ти тут як … Я видихнула і сказала:
-Я ваrітна… -Що? – хлопець остовпів від почутого. -Давай поговоримо у квартирі … Не встигла я зробити крок уперед, як Андрій штовхнув мене в rруди. Я покотилася зі сходів, а Андрій вдав, що хоче мені доnомогти, побіr за мною вниз… Я знепритомніла. Прокинулася я вже в ліkарні з обв’язаною головою . Ліkар повідомив, що я народилася в сорочці – та й мій малюк, мабуть, також. Того дня мені пощастило: плід я не втра тила, зате втра тила хлопця. Вирішила остаточно: народ жуватиму. А там уже будь – що буде…
