Я багато років працював водієм таксі, і за цей час мені доводилося стикатися з різними пасажирами та неприємними інцидентами. Одного вечора я стояв на автобусній зупинці у центрі міста. Було вже пізно, і я говорив з дружиною по телефону, коли почув легкий стукіт у вікно. Виглянувши, я побачила чоловіка похилого віку, що стоїть зовні, одягненого в чистий костюм і кепку. Я одразу визначив, що він не був безпритульним. -Синку, працюєш? – Запитав мене чоловік. -Так.
Куди їдемо? Він вказав адресу, я запросив його сісти. Він обережно відчинив двері, сів на заднє сидіння і пристебнув ремінь. Я помітив, що він важко дихає, а в кишені він мав купу пігулок. -Здоров’я вже не те? – Запитав я, оскільки мені не подобалося їхати в тиші. -Щодня ходжу до лікарні. Потрібно здавати аналізи та відвідувати лікарів. Я втратив пенсійне посвідчення, а без нього водії не хочуть мене підвозити безкоштовно. Чоловік дістав носову хустку і витер лоба, після чого продовжив. -Черга була довга, пропустив свою маршрутку. Я зупинив кілька машин, але вони не хотіли мене брати. Мені стало шкода цю людину.
Найімовірніше, його пенсія була мізерною, а йому ще треба було платити за ліки та комунальні послуги. Коли ми під’їхали до його будинку, він дістав сотку і сказав: -Будь ласка. Я схожу до магазину, розміняю, можу дати більше. Я не хотів брати гроші у цієї людини, і натомість купив йому на ці гроші трохи їжі. Коли він побачив мої пакети, то розридався і сказав: -Синку, навіщо так багато? Я лише попросив підвезти! Чоловік міцно потис мені руку, взяв пакет і пішов додому. Я сів у машину і заплакав, шкодуючи цю людину та всіх інших людей похилого віку, які опинилися в подібній ситуації. Їх часто забувають і залишають самих – без підтримки та турботи.