Аня в дитинстві часто хворіла, тому дитсадок не відвідувала. Через це довгий час не могла звикнути до школи. Не могла спілкуватися, не встигала зі знаннями. Вчителька навіть якось ляпнула про її розумову відсталість. Звичайно однокласники підхопили її слова. Приліпили до неї безглузді злі та образливі прізвиська: “тупиця”, “плакса”, “сірник”. – Чому вони мене ненавидять? – nлачучи питала вона у мами. – Тому що ти відрізняється від них. Щоб уникнути контактів з однокласниками, Аня навчилася непомітно з’являтися і зникати з класу. У восьмому класі Аня була самою худою та високою нескладною дівчинкою. Вона полюбила хімію і досягла великих успіхів у цьому предметі.
Відвідувала гурток з хімії. Там у неї з’явилися перші друзі. А клас відвідувала як обов’язок. А коли Аня посіла призове місце на обласній олімпіаді, перша красуня класу Галя разом зі своїми підспівувачами почала переслідувати її. Аня просто ігнорувала їхні потуги, і Галя з підспівувачами незабаром забули про неї. Але сама Аня не забула цькування. Якось Галя мала виступити в школі зі звітним концертом, і принесла до школи сукню для концерту. Скориставшись тим, що сукню залишили в роздягальні, Аня облила обнову хімікатами. Концерт був зіпсований. На Аню ніхто не подумав.
Усі запідозрили класного хуліrана Пашу. І хоча хлопець усіма силами відбрикувався від провини, його призначили винним і поставили на облік у відділі у справах неповнолітніх…З того часу минуло багато років. Аня вже успішний хімік, дружина та мати. І ось з недавніх пір її почала мучити совість. За ту давню провину. Аня, через соцмережі, знайшла своїх однокласників і написала в їхній групі: “Здрастуйте всім! Про сукню Галини, пам’ятаєте? Так от – це моя робота. Павло був ні до чого. Галина, Павле, вибачте мені, будь ласка!” “Ну ти й видала!” – відгукнувся Паша. “Ніколи б не подумала!” – відповіла Галина. “Ми самі винні! Третували Аню ні за що, ні про що! Ось вона і озлобилася!” – писали однокласники… “А давайте влаштуємо пікнік!” – написав Павло. – “Аня, ти як? З нами?” “Так!” – відповіла Аня.
