Після роз лучення з чоловіком я переїхала до квартири, яка дісталася мені від бабусі. Раніше ми здавали її в оренду. Зайвих грошей не буває. А тепер у мене було іншого вибору крім як там оселитися, адже чоловік вигнав мене на вулицю, щоб привести в будинок іншу жінку. Пристосуватися до життя на самоті було нелегко, я ніколи у своєму житті не жила сама. Спочатку з батьками, а потім із чоловіком. На жаль, батьків не стало кілька років тому. Вони наро дили мене у зрілому віці та були вже старими. У шлюбі я прожила сім років, але дітей ми не мали. Євген не хотів дітей, постійно відтягував їхню появу. На першого чоловіка у мене була певна образа, він позбавив мене всіх друзів, бо був nроти, ревнував, а потім зра див.
Жити одній мені згодом стало подобатися, але було однаково самотньо. Тому, коли сусід знизу, Михайле Петровичу, чоловік старший за мене на років двадцять, одного разу, побачивши мене в під’їзді, запропонував зайти на чай, я не відмовила. Він дуже уважно слухав, тож я поділилася своєю історією. Після цього виnадку він часто мене запрошував у гості. Мені в його компанії було приємно, я сприймала його як заміну батькові. Якось за чашкою чаю я почала сkаржитися: -Все-таки не добре жити одній, якось не хочеться повертатись додому після роботи.
Він узяв мене за руку і проникливо каже: -Аллочка, я тебе розумію як ніхто інший, я після смерті дружини один зовсім. Мені здається, що ми можемо у цьому питанні одне одному доnомогти. Я спочатку зовсім не зрозуміла, що він має на увазі, але, коли зрозуміла, почервоніла і постаралася швидше піти. Михайле Петровичу мені як батько! Потім, коли ми зіткнулися вкотре, я спробувала пояснити: -Розумієте, ви для мене близька людина, але не в такому розумінні. -Аллочка, нам просто потрібен час! -Ні! Нічого не може бути між нами! Тепер мені дуже ніяково стикатися з ним. По ньому видно, що він щось думає і від своїх ідей не відмовиться.
