Мені було двадцять, коли я виявила, що вагітна. Батьком дитини був мій однокурсник, ігор. Ми з ним зустрічалися вже два роки, але, а одруження або про дітей ми не думали. Звичайно, ми знали, до чого можуть призвести наші дії. Але ми думали, що цього з нами не може статися, з ким завгодно, але не з нами. Коли я розповіла йому про дитину, він відразу ж відмовився. Заявив, що він молодий, йому потрібна свобода і спокійне життя, а дитина — це вантаж. Він поставив мене перед вибором, або я позбавляюся від дитини або ми розлучаємося. А я думала, раз він відмовляється від своєї дитини заради свободи, то рано чи пізно і від мене з легкістю відмовиться.
В той момент я зрозуміла, що моя дитина не вантаж, а подарунок, а вантажем в цій історії є Ігор. Ми розлучилися. Мій батько був суворим чоловіком, тому мені було дуже страшно розповісти батькам про свою вагітність. Але я також розуміла, що довго приховувати не вийде, тому в один день за вечерею я їм розповіла. Мене вразила реакція обох батьків. Батько, який повинен був лаятися і злитися, розплакався, потім зрадів: – Донечко, я стану дідусем. Яке щастя. Хоча у нього не буде батька, але буде Дід. А ось маму новина зовсім не обрадувала. – Мені всього 42. Я сама можу стати матір’ю в цьому віці, а ти кажеш, що я стану бабусею. На мене не розраховуй, я допомагати не буду. Свого часу я тебе виростила, і на цьому спасибі. У мене були змішані почуття від такої несподіваної реакції. І тато, і мама стримали своє слово.
Після народження Кіри мама Ні кроку до неї не наближалася, а тато весь день проводив з нею поруч, навіть вставав до неї ночами. Наша сім’я розділилася. Ми з донькою і татом були разом, а мама окремо. Навіть живучи в одному будинку, бувало, за день взагалі не спілкувалися. Але в один день все стало ясно. – Олена, ти даремно мучиш і себе, і нас. Ти ж тоді вже збиралася йти, залишилася тільки через вагітність дочки. Я тебе люблю і буду любити, але зупиняти не стану. Зараз я живу з онукою, мені вже легше. Це виявилося правдою. Незабаром мама пішла від нас. Ми залишилися втрьох. Тільки тоді я задумалася, що мама, напевно, не хотіла звикати до внучки, тому не наближалася до неї, знала, що скоро піде. Мені приkро за тата. Він намагається триматися, але я бачу, що він сумує. Навіщо ж вона так з нами?
