Ми були у ресторані, відзначаючи 30-річчя незаміжньої сестри мого чоловіка. Я їй ніколи не подобалася і я відповідала їй взаємністю. Під час святкування мама, бабуся та різні тітки та дядьки мого чоловіка передали йому в подарунок конверт із грошима, оскільки він сплатив усе свято. Вони похвалили його щедрість, але мого чоловіка збентежила сума – лише 2 тисячі. Ситуація прояснилася, коли свекруха заявила, що сестра мого чоловіка заслуговує на особливий подарунок на таку чудову дату.
Вона зажадала, щоб мій чоловік подарував сестрі одну із двох наших квартир. Проте вся річ у тому, що одна квартира була нашою спільною власністю, а інша – моїм спадком від бабусі, на яку мій чоловік не мав жодних прав. Я заперечувала проти цієї ідеї, але свекруха наполягала, що розпоряджатися майном у шлюбі – це сімейна традиція. Вона навіть згадала, що мій чоловік зробив ремонт у квартирі моєї бабусі, тож технічно вона належить йому. Сім’я тиснула на мого чоловіка, щоб він підкорився, і сестра в іншому випадку вимагала збудувати їй новий будинок.
Почуваючись у пастці, я звернулася до чоловіка і попросила його висловитися. Зрештою, він став на бік сім’ї та погодився віддати одну з квартир. Але я відмовилася і сказала, що квартира моєї бабусі дістанеться моєму сину, а чоловік може розділити іпотечну квартиру, якщо забажає. Я також повідомила, що це призведе до розлучення. Сім’я відчитала мене за мою жадібність, і я з огидою покинула ресторан. Мій чоловік, на прохання своєї матері, погодився розлучитися зі мною. Я ніколи в житті не відчувала більшого абсурду.
