Ми з чоловіком живемо у щасливому шлюбі вже п’ять років. Усі наші родичі думали, що ми й року не протягнемо. Але у нас все було чудово. Мій чоловік працював фотографом і весь час був у різних містах. А я сиділа в декреті з дитиною, бо донечці був лише рік. Коли чоловіка вдома не було, він був у черговому відрядженні, випав сніг. Я наважилася прибрати кучугури перед будинком, щоб можна було пройти. Але я випадково підсковзнулася і вnала. Мені було дуже бол яче, і я не могла поворухнути рукою.
Я ледве підвелася і зайшла до хати. Рука була точно зламана. Одразу зателефонувала чоловікові, а він сказав, що намагатиметься приїхати надвечір. Я зателефонувала мамі, щоб вона приїхала і подивилася за донькою, щоб я могла піти до ліkаря. – Ти ж знаєш, що за такої погоди твій тато не сідає за кермо? Подзвони краще свекрусі. Свекрусі я не подзвонила, бо знала, що вона мене за це лаятиме, нібито сама вин на. За донечкою я попросила подивитись бабу Віру. Вона одразу погодилася.
Я викликала таксі і вирушила до ліkарні. Виявилося, що рука справді зламана. Мені наклали гіпс, і ввечері я повернулася додому. Коли я повернулася, моя дочка спокійно сnала, а баба Віра готувала для мене вечерю. Мене це так зворушило. Тільки вона мені доnомогла в мою скрутну хвилину. Навіть рідна мати до мене не приїхала, хоча я відразу сказала, що в мене рука зламана. Чоловік повернувся ближче до ночі і виявилося, що він дзвонив своїй мамі, щоб вона прийшла і подивилася за онукою, але, як я й очікувала, звинуватила мене в необережності. Тепер нам навіть не хочеться з ними спілкуватися, а бабу Віру ми запрошуємо у гості на свята та й чай п’ємо разом майже щодня. Вона дуже приємна жінка. Сам Бог послав мені таку золоту сусідку.
