Я зв’язала себе узами шлюбу, коли мені було лише 18 років. Я дуже любила свого чоловіка, здавалося, що проживу з ним усе своє життя. Нині мені 22 роки, у нас підростають двоє дітей. Чоловіка нещодавно звільнили з роботи, і я просто не знаю, як складеться наше життя надалі. Оскільки вийшла заміж я дуже рано, і незабаром наро дила дітей, освіти отримати я не встигла.
Батьки чоловіка ніколи не любили мене: у день нашого знайомства вони прямо заявили, щоб ми на їхню доnомогу не розраховували. Я не звикла сkаржитися на життя. Дуже швидkо я освоїла всі хитрощі господарювання та догляду за дітьми. Чоловік, добре, завжди доnомагав мені скільки було сил. Але зараз у нас склалася така ситуація, що грошей не вистачає навіть на їжу. Я не витримала – і зателефонувала батькові – скаржитися на життя. Він приїхав наступного дня, коли чоловік був на співбесіді.
Дав мені грошей, але сказав, щоб я нічого не говорила про це чоловікові. -Дочко, я відкладав ці гроші на чорний день. І ось, мабуть, він настав. Обіцяй, що збережеш нашу таємницю, і купиш моїм онукам все, що їм потрібне. А якщо ти скажеш чоловікові про те, що маєш велику су му грошей – він того ж дня перестане шукати роботу. Навряд чи можна словами висловити те, що я відчуваю до батька. Адже я знаю, як важко він їх заробив, і як легко роз лучився з ними, коли знадобилася доnомога його доньці.
