Варя була закохана у свого однокласника. Після літніх канікул, коли вони прийшли до школи, Денис виріс, змужнів, а Варя стала панночкою. Варя була схожа на лебедя, висока, гарна, з тонкою шиєю. Нарешті він звернув увагу на Варю і присів до неї за парту. Вона була щасливою від його уваги. Денис оцінюючим поглядом дивився на неї, вона стала просто красунею. Тепер вона була гідна, щоб він сидів поруч із нею. Варя була дуже доброю та чуйною, дуже добре вчилася. Тож у разі чого, можна і контрольну списати. Але дружні стосунки Дениса скоро переросли в перше, палке кохання. Зараз не час було закохуватися, тим більше що на носі іспити. Замість того, щоб готуватися до іспитів, вони гуляли після уроків, у парку на лавці цілувалися і весь день проводили разом, приділяючи мало часу урокам. Батьки Дениса були категорично проти Варі. Він мав вступити до військового училища, вони готували для Дениса блискуче майбутнє.
Кохання з Варею не входило до їхніх планів, тим більше, що вона була з неблагополучної сім’ї. Варя жила з бабусею, матері не стало, коли їй було всього чотири роки, а у графі батько чорною смугою стояв прочерк. Бабуся дуже переживала за неї, адже вона з такими труднощами виростила дівчинку. Коли Варя питала її про матір, бабуся гірко стискала губи, намагаючись не говорити про неї, мовчки відходила до себе, ніби дивлячись у минуле. Батьки Дениса заборонили спілкуватися ним, тому що обоє почали погано вчитися. Денис не хотів розлучатися з нею. Батьки про їхні стосунки знали не все, він навіть боявся уявити, що буде якби вони про це дізналися. Незабаром до іспитів залишилося всього кілька тижнів, коли Варя дізналася про свою ваrітність. Вона ночами nлакала в подушку, намагаючись не розбудити бабусю. Варя з ним бачилася лише у школі, батько Дениса сам забирав його після уроків. Якби вони знали… Якось бабуся підійшла до неї і спокійно запитала: -Ну Що, народжувати будеш? Тільки не треба мені брехати, я це з твоєю матір’ю вже проходила.
Вона обняла внучку і заnлакала. -Що мені робити, бабусю, він не знає. А його батьки проти наших зустрічей. Я боюся йому сказати. -Виходить він уже тебе покинув? У будь-якому разі він має знати. Якщо він дізнається і піде від тебе, то він тебе не вартий. Не жалкуй і не показуй, що навіть його любиш. Ми самі виростимо малюка. Ти тільки обіцяй мені, що школу закінчиш. А я піду працювати. Варя плакала, обіймаючи бабусю. Вона вирішила за першої ж нагоди сказати йому. Денис навіть пересів за іншу парту. Вона в душі знала, що він не буде радий малюкові. Але вона вже любила, ту маленьку істоту, яку носила під серцем. Після уроків вона сказала йому про свою вагітність. Денис зблід від почутого, мовчки обернувся і пішов. Варя стояла і дивилася йому у слід, сподіваючись, що він зараз підбіжить і обійме її. Але він пішов, не озираючись. Варя закінчила школу, одразу влаштувалася до їдальні, де раніше працювала її бабуся. Восени пішла в декрет і народила міцну, здорову дитину.
Бабуся працювала двірником, отримувала пенсію. Славу вона віддала до садка, а сама повернулася на роботу. Треба було на щось жити. На роботі її дуже любили та поважали. Незабаром вона закінчила курси та стала кухарем. Вона дуже смачно готувала, підвищуючи рік у рік свій розряд. А бабуся няньчила правнука, радіючи її успіхам. Варю не лише поважали та любили в колективі, а й клієнти її розхвалювали за чистоту, за смачну випічку та смачні страви. До них вступив молодий хлопець, випускник кулінарного училища. Він закохався у Варю та зробив їй пропозицію. Вона одразу йому сказала, що має дитину. Але Мишко був тільки радий малюкові. Він приносив квіти Варі, а дитині іграшки. Незабаром вони подали заяву до РАГСу та одружилися. На весілля запросили весь свій колектив. Мишко усиновив Славу, Варя вже не була матір’ю самотньою, як її всі називали за очі. Бабуся раділа, що її онука була коханою та щасливою, а у маленького Слави є батько.
