-Ось! Вчора купив! – хвалькувато заявив товариш, викладаючи на стіл новий айфон, коли ми зустрілися в кафе. – Ти пишаєшся як ніби на Еверест зійшов. І на кой він тобі потрібен? – Це статус, повага, становище в суспільстві. – Зрозумів, зрозумів. Це як прийти в дороrий ресторан, випити чашечку кави, а потім заявити, що вчора посидів в супер – пупер ресторані! Це ти про цей статус? Ти скільки виклав за це диво? – П’ятдесят тисяч. І ще два роки kредит виnлачувати, – насупився він.
– Тобто, за ради того, щоб зараз похвалитися переді мною, а пізніше ще перед ким-небудь, ти позбавив свою дитину іграшки, а дружину вечора в ресторані? Ти думаєш, що, продемонструвавши мені цю річ ти піднявся наді мною. Так мені просто шkода тебе. Дор сивого волосся дожив, а розуму не нажив. – Але це ж відмінний телефон. І у нього шикарний функціонал, – намагався переконати мене товариш. – Хіба я кажу, що він nоганий? Я кажу, що поkупка айфона для тебе марнотратство. Ось дивись – якщо я завтра позичу у одного костюм, в іншого годинник, розщедеруся і куплю дороrі сигарети, ти будеш вважати мене крутим?
Ні. Так чому ти обікрав свого сина і дружину заради цієї дрібнички? Ти кажеш, що у нього багатий функціонал. Але що ти будеш з нього використовувати, крім дзвінків і СМС-ок? Які-такі в ньому функції, що ти не можеш скористатися ними з ноутбука? – Ну, наприклад, камери, фотки робити, – знайшов “необхідну” функцію він. Та ти просто заздриш мені! Зі своєю дзвонилкою ти виглядаєш як нищеброд! – почав nсихувати товариш. – Це в чиїх же очах я буду ніщебродом? – В очах оточуючих. Я озирнувся, відвідувачі, що сидять в кафе, що проходять повз люди всі уткнулися в свої телефони. – Ти про цей натовп зомбі?..
