У будні вдень Вікторія Степанівна зазвичай лежачи на дивані дивиться свій улюблений серіал. Але цього дня під час перегляду раптом зателефонували у двері. – Чому саме на найцікавішому місці, га? Не дають спокійно серіал подивитися, – невдоволено промовила жінка. У двері дзвонили не припиняючи. Жінці довелося підвестися і піти до дверей. – Так наполегливо дзвоните, наче у вас там пожежа! – сказала жінка невдоволеним голосом. Їй не відповіли, настала тиша. – Подивіться, над пенсіонеркою знущаються. Кажіть, чого треба? – Віка, це ти? – Запитав голос ззовні. – Для вас Вікторія Степанівна. І що, що це я? – Віка, це Паша. Відчини двері, – з хвилю ванням промовив той чоловік. (St/QK) – Який Паша? Я такого не знаю! – здивувалася Вікторія Степанівна. – Твій Паша. Тоді я обіцяв повернутись до тебе. Ось і повернувся. –
Я не знаю жодного Пашу і не хочу знати. До побачення! – Насторожилася жінка. – Стривай! Відчини двері, і ти згадаєш мене, я певен. – Ах ви який хит рий. – Ніякий я не хит рий, – чоловік з нетерпінням хотів побачити її, – ти не могла мене забути. Ми гуляли з тобою на березі моря, тоді, у минулому житті. – Ну раз у минулому, то нехай у минулому і залишиться. Знайшовся тут, чоловік із минулого. Іди, або один дзвінок і за тобою прийдуть люди. – Господи, Віка! – Чоловік почав втрачати своє терпіння, – якби у тебе було очко, ти б подивилася і згадала мене. – Ах ти слюсар. У вас такий незвичайний рекламний хід. Але на мені це не спрацює. Шукайте іншу дурепу. – Який слюсар, Віка, я Паша. Просто у всіх є очко. Якби й у тебе було, то ти змогла б подивитися і побачити мене. Ми даремно втрачаємо час.
Відчини двері, я хочу тебе побачити… Жінка мовчала. Вона боялася відчиняти двері, бо жила сама, а шахраї в наш час на кожному кроці. – Я Паша. Той самий Паша. – Навіть якщо ти Пашка Корчагін, все одно не відчиню! – Так я і є – Паша Корчагін. – Той самий? З книги та з фільму? – Віка, ти чого? Той, що відпочивав з тобою на березі моря. Будь ласка, згадай. 40 років тому на березі моря гуляли разом. Готель… – Паша? – Голосу Жінки змінився, – ти як знайшов мене? – Вона розгубилася. – Я знайшов листівку, яку ти тоді прислала мені. Я знайшов у своїх старих документах. Відкрий уже. – Ні, не відчиню! – рішуче сказала пенсіонерка. – Чому? – Ти ж тоді не відповів мені на листівку. Паша із Польщі. – Я з Чехії. – Та хоч із Місяця, все одно не відкрию, – сказала жінка і повернулася до свого серіалу.
