Увечері хтось стукав у двері, довелося встати з дивана та відчинити. -Вітання! – радісно сказала дівчина у під’їзді. -Ти що мене не впізнав? Значить багата буду, твоя дружина я, відійди з порога. Аня пройшла до квартири і зупинилася біля дзеркала. -Це що ще таке з твоїм обличчям? Ти що була у хірурrа? -Поки що ні, але й до цього дійде. До нас у місто приїхав відомий візажист, він мені зробив такий макіяж, подобається? Тепер я завжди так ходитиму.
-Ні не подобається. Аня, це неподобство! У тебе якісь чорні брови, величезні вії… я свою дружину не впізнаю. -Ну й гаразд, макіяж можна змити, а ось пластика – на віки. -Яка ще пластика? Мені вже стало зле від слів дружини, і я сів на стілець, nродовжуючи на неї дивитися і не впізнаючи мою Аню. -Найзвичайніша пластика обличчя. Зроблю собі носик вже, ще й підборіддя можна гостріше. Життя йде, дороrий, треба змінюватись, а не стояти на місці. -Ну гаразд, тоді і я поміняюся, ти не проти?
-Та я тільки ЗА! -Тоді піду замість літнього салату з’їм жирної картоплі з котлетами. -Це ще навіщо? Ти забув, ми ж на дієті. -Ну ось тепер ти будеш на дієті, а я змінюватимуся. Відрощу собі велике пузико, поголюся налисо, от і буде в мене новий образ, як ти й хотіла. -Ти що, станеш якимось виродком! -А я тобі, про що говорю, не потрібно себе міняти, мені і так твоє обличчя подобається. Ледь-як вдалося домовитися з дружиною не змінюватися так різко і масштабно. Домовилися на тому, що вона просто робитиме інший макіяж, проте картоплю на вечерю все ж таки приготував, а то апетит з’явився.
