У мене дві сестри та один брат ; наш тато залишив маму, коли мені було 7 років. Мамі було дуже складно з чотирма дітьми, я була найстаршою, намагалася всіляко доnомагати. Мама відразу ж знайшла роботу, і поки моя мама працювала, я намагалася щось зробити по дому, доглянути дітей. Незважаючи на те, що мама вже не працює, а отримує доnомогу, все одно вся турбота про дітей лежить на моїх плечах. Мені вже 16 років, після школи я хочу виїхати в інше місто, здобути вищу освіту.
Мама проти цього, каже, що я можу закінчити і училище і жити у нашому місті, але моя бабуся постійно вмовляє свою дочку пустити мене. Мама звинувачує мене в тому, що я маю залишитися з нею, доnомогти їй у питанні виховання дітей. Я розумію, що мамі дуже складно, але nроблема полягає в тому, що насправді я теж молода. Мені треба думати про своє життя, мені потрібно вчитися, проводити час із друзями, а я тільки й роблю, що вожу дітей у садок та школу, а потім забираю їх.
Мені приkро за те, що навіть на батьківські збори ходжу я, на мене взагалі косо дивляться навіть, але я не можу нічого вдіяти. Зараз я роблю все, щоб дати мамі знати, що я не збираюся відмовлятися від свого майбутнього через те, що мамі треба наглядати своїх дітей. Я хочу отримати вище, щоб потім стати опорою та підтримкою для своїх рідних. Бабуся повністю на моїй стороні, і їй здається, що якщо моя мама не дозволить, то вона просто забере мене до себе.
