Ми живемо в одному будинку з моєю свекрухою. Моя свекруха – скромна жінка. Вона виховувала двох хлопчиків одна, працюючи прибиральницею. Для тітки Жанни, як я її називаю, освічена людина – незаперечний авторитет. Якщо ж на робочому місці є непильна роль, то він начальник. Оскільки я відповідаю всім цим вимогам, вона завжди поважає мою думку, і всі сусіди коментують, як пощастило її синові, що я освічена, і суп готую, і навіть наро дила двох дітей. Моя свекруха робить все можливе, щоб розвантажити мене від домашнього господарства.
Вона любить готувати різні супи, пироги та млинці. Тітка Жанна у вільний час дивиться телевізор, час якого у неї не так багато після всіх домашніх справ. Днями свекруха наводила на кухні лад, вона витрусила всі відходи з відра на гарно розстелену газету, а я все це розглядала. – Мамо, в чому річ? – питаю я з порога. – Ти щось виnадково викинула? – Ні, не викинула, – каже свекруха, – Я сьогодні дивилася передачу про те, що незабаром життя стане жа хливим, бо нікуди викидати сміття. І щоб уникнути цього, важливо не змішувати його разом.
Тому я розділила пакети та пляшки, а також харчове сміття. “Моя свекруха знову надивилася новин”, – подумала я про себе. – Ось, дочко, – nродовжувала пояснювати вона. – Два відра поставимо сюди. І ми все розсортуємо. Ще я попросила онуку намалювати малюнки, які ми прикріпимо на цебро. – Ось, бабусю, я зробила, – впевнено сказав вона. – Ви – мої рятівники, – видихнула я. Там все одно все перемішається. Може, варто почекати, доки у нашому дворі буде сміттєва реформа? Тоді ми почнемо рятувати планету. Дві пари розчарованих очей мало не кричали на мене. Цього разу їм не вдалося врятувати планету. Моя свекруха почала складати все сміття назад в одне відро.
