Я наро дила сина від людини, яка жила за своїми поняттями. Він був найкрутішим і найгрізнішим хлопцем у нас на районі, але коли я йому повідомила про свою ваrітність, то маска брутального чоловіка з нього спала. Він злякався. Сказав мені – або народ жувати, і він піде, або позбавлятися дитини. Я вирішила, що все ж таки виберу дитину – і наступного дня чоловік випарувався. Син у мене наро дився такий же, як його батько, зі складним характером. Все почалося з дитсадка, він намагався бути головним у пісочниці, у школі збирав свою компанію і був ватажком.
Підліткові роки пройшли особливо важко, він завжди був у якихось бійках. Своє особисте життя я не могла збудувати. Бо коли в мене з’являвся чоловік, то син різко реагував, nсиховав, кричав і казав, що нам і так удвох добре живеться. Я поступалася синові та кидала своїх чоловіків. А потім син пішов до армії. У цей час я зустріла прекрасного чоловіка, теж із тяжкою долею. Він мав два невдалих шлюби, друга дружина його обібрала до нитки, так він залишився жити в гуртожитку. Ми одразу поkохали одне одного.
Коли син повернувся з ар мії, я приховувала від нього факт того, що в мене з’явився чоловік. Але він здогадувався, бо я часто кудись пропадала, а потім приходила щаслива додому. А за півроку ми таємно розписалися, і я вирішила, що чоловікові варто переїхати до мене, син нехай звикає. -На якій підставі він тут лишається? Хто він взагалі такий? -Він мій чоловік, ось і друк у паспорті. Тобі варто це прийняти. -Мамо, вибирай, або я, або він! -Синку, тобі вже 24 роки. Досить обмежувати свою матір в особистому житті, ти скоро сам одружишся, а матері теж хочеться сімейного щастя! Після цього син начебто заспокоївся. Але мого чоловіка nродовжує ігнорувати.
