Раніше я любив тихе полювання. Осінь завжди була моїм улюбленим часом року, тому що я міг поїхати до свого улюбленого заміського будинку, поблукати лісом і насолодитися блаженними звуками природи. Поки я нібито збираю гриби, насправді я черпаю цілющу силу землі, яка наповнює мене бадьорістю та енергією на кілька місяців уперед. Цього разу я пішов у ліс зі своїм другом Русланом. Ми йшли, розмовляли, і раптом я помітив щось блискуче під деревом.
Підійшовши ближче, я зрозумів, що це широку і велику неймовірно красиву обручку з гравіюванням «Людмила». Я не хотів залишати собі чужого золота, але й викидати його теж не хотілося. Отже, Руслан запропонував сфотографувати каблучку та викласти у соцмережі з метою знайти його власника. Коли ми поверталися додому потягом, навпроти нас сів чоловік похилого віку. У нього були сумні очі, і здавалося, що він ось-ось розnлачеться. Занепокоєні, ми спитали його, чи все з ним гаразд.
На наш подив, він сказав нам, що втра тив обручку своєї дружини в лісі кілька років тому, після того, як дружину забрала жа хлива хво роба. Він описав знайдену мною обручку, на якій було ім’я його дружини. Для нього кільце було символом їхнього kохання і було дуже цінним. Я витягнув обручку з сумки, і чоловік був приголомшений. Він не міг повірити, що я знайшов обручку його kоханої. Ми обмінялися телефонами, і він запросив мене до себе, щоб особисто подякувати за це. Коли я приїхав, зустрівшись з чоловіком, він приніс мені подарунок у вигляді тонкої золотої каблучки. Він хотів висловити подяку за повернену цінну річ. Того вечора я зустрів неймовірну жінку. Незабаром у нас буде весілля.
