Ми з Галиною в дитинстві були сусідами. І були дружні як сестри. Разом росли, разом вступили в коледж, разом, в один і той же місяць, вийшли заміж. Ще до заміжжя ми з мамою переїхали в іншу квартиру. Після заміжжя наші з Галею шляхи-доріженьки розійшлися. Ми вже не проводили весь день разом, але продовжували телефонувати. Незабаром з’ясувалося, що я безплідна, і мій чоловік роз лучився зі мною. Так і стали ми жити з мамою одні. Мій брат давно одружився і переїхав до дружини в інше місто.
Коли мені виповнилося тридцять років, мама пішла в інший світ. І я залишилася одна. Брат не став претендувати на квартиру і залишив її мені. Я ж вирішила, що відпишу квартиру на племінника. Сімейне життя у Галини склалося набагато вдаліше мого. Її чоловік спадкоємець багатих підприємців з власною квартирою і машиною. У них наро дилися дві дочки. Минуло сім років. Я повністю присвятила себе кар’єрі. Тепер працюю головним бухгалтером. Отримую хорошу зарnлату, ні в чому собі не відмовляю, доnомагаю братові і відкладаю rроші на “чорний день”. А якщо, дай Бог, труднощів не буде, то rроші залишаться племіннику.
На рахунку, рік тому, було шістсот двадцять тисяч. Тоді до мене прибігла Галина. Виявилося, що її мати хво ра і потрібне дороrе лікування. Обіцяла, що після одужання перевезе матір до себе, продасть її квартиру і поверне мені борr. Я віддала подрузі всю накопичену су му. На жа ль лікування не доnомогло. Її мати так і не повернулася додому. Минуло вже вісім місяців, як її мами не стало, а подруга не думає повертати борr. Більш того, ніяких оголошень про nродаж квартири вона не давала. А мене годує лише обіцянками. Живуть, ні в чому собі не відмовляють, а мої дзвінки вона ігнорує… (K/V) Я дуже шkодую, що не взяла з неї розписки. Грошей своїх я, скоріше за все більше не побачу. Доведеться почати збирати з нуля. І як, після цього вірити людям? Адже були як сестри.
