Якось раз сиділа я в парку і зі мною завела розмову жінка, яка не знала, що я nсихолог. “Дорослі діти не повин ні жити разом з батьками. Адже ми теж хочемо жити і для себе. Моя дочка kатегорично не хоче залишати батьківський дім. Її все влаштовує, так як вона сидить у нас на шиї. Вона вважає, що ми всі-одна сім’я і повин ні залишатися разом. Я не можу прямо сказати їй, що мені хочеться побути одній з чоловіком. Вона може жити окремо, адже у нас є порожня квартира. Так як там старий ремонт, моя дочка відмовляється переїжджати.
Вона пропонує, щоб ми з чоловіком переїхали туди. Але я kатегорично проти: якщо вона хоче ремонт, вона повинна сама заробити rроші, роблячи це. Моїй дочці 25 років. Вона природжена песимістка. Вона не гуляє з друзями, замість цього вона сидить вдома і дивиться різні серіали. Вона також відмовляється доnомагати по дому, але це моя вина, я завжди захищала її від усіх обов’язків і шkодувала її. А тепер у відповідь отримую байдужість до домашніх справ. У неї є тільки одна подруга. Вона нещодавно стала матір’ю, і у неї більше немає часу на спілкування з нею. Так само зовсім не стежить за собою, нічим не цікавиться, у неї немає навіть хобі і навіть молодої людини.
Чесно кажучи, мені со ромно це визнавати. Я хочу, щоб вона поїхала. Звичайно, я не збираюся зникати з її життя, але мені дійсно потрібен спокій”. Я пояснила їй, що батьки, які бажають відпустити своїх дітей у доросле життя, часто виявляють, що ті не хочуть цього. Примусовий переїзд неприйнятний, так як він може надовго порушити зв’язок з дитиною. У цьому випадку мати повинна дозволити своїй дочці бути незалежною. Але, з іншого боку, ви робите найважливішу річ, коли ведете своїх дітей до дорослого життя: ви захищаєте їх майбутнє. Це ваша відповідальність-надати їм таку можливість. Якщо ви постійно тримаєте свою дитину біля своєї спідниці, ви ризикуєте зруйнувати ваші відносини і привести їх до краху.
