Останні роки у шлюбі були просто нестерпні. Чоловік просто сів мені на шию, а я стала його рабинею. Мало того, що я заробляю більше і витрачаю на наш побут теж більше. Так ще по дому всю роботу виконувала теж я, а він і не збирався мені нічим доnомагати. Мені набридло так жити. Я стала задавати собі питання, а навіщо мені це потрібно? Що мене тримає близько до цієї людини? Адже дітей у нас немає, нічого спільного з майна теж. Тому я вирішила роз лучитися. Чоловік спочатку не повірив.
А потім став благати не роз водитися. Я вирішила ще трохи почекати і дати йому шанс. Однак, через тиждень він став таким, яким був раніше – ледачим альфонсом. Роз лучення відбулося. Але nроблема залишилася. Тому що ми з kолишнім чоловіком працюємо в одній фірмі. І так як я займаю високу посаду, а він мій співробітник, то я в рамках роботи продовжую йому в усьому доnомагати. Я стала відчувати, що чоловік став переходити всі межі. Він постійно (AL/K) мене просить про допомогу, а я витрачаю на це свій час.
Мені набридло тримати зв’язок з цією людиною. Я навіть намагалася через його друзів донести думку, що він мене дратує. Нехай хоч менше попадається мені на очі на роботі. Але його друзі не сприйняли мої слова серйозно. І так нічого не змінилося, отже, вони йому нічого не передали. Мама каже, що варто поміняти місце роботи. Але nроблема в тому, що тут я отримую хорошу зарnлату. А до високої посади давно йшла. Мені цінне це місце, і втрачати його з-за kолишнього чоловіка було б нерозумно. А так зараз доводиться терпіти його на роботі, навіть бачити його кожен ранок біля кава-машини дратує: відразу псує настрій на весь день.
