– Я розійшлася з чоловіком. Хочу бути самостійною, а він не схвалює моє бажання, – сказала батькам Юля, коли стала валізою. Батьки дивилися на дочку із засудженням. Вони не підтримали її. Мати завжди була суворо, такої реаkції від неї Юля чекала, але батько завжди був добрим та підтримував її. Але зараз і йому не сподобалася витівка доньки. – Сподіваюся, ви мене не виженете, – додала Юля. – Ні, не виженемо. Але що сталося, Юлечко. Ви нещодавно разом живете, а чоловік твій спокійна людина. Чи це означає, що ти вин ний у всьому? -Шукати вин них не потрібно. Я йду до своєї кімнати, мене не турбувати. «Я увійшла до кімнати і зачинила за собою двері. Почала сумніватися, що вчинила правильно. Згадувала, як ми з чоловіком роз лучилися. Він повернувся додому з роботи, ми збиралися повечеряти, подивитися кіно.
Останнім часом у мене виникло бажання влаштуватися на роботу. На той момент я вже рік не працювала і не хотіла сидіти вдома. Втомилася. Вирішила цього вечора повідомити чоловіка про мою ідею» – розповідала Юля. Чоловік повернувся з роботи і за вечерею Юля повідомила чоловікові новину. – Навіщо тобі це? – сказав він. Юля добре знала позицію чоловіка. Він хоче, щоб його дружина була домогосподаркою та не працювала. Але такої реаkції Юля не чекала. – Ми це неодноразово обговорювали. Моя дружина не має працювати. Юля була рішуче налаштована, адже правда втомилася сидіти вдома. Вона хотіла відбутися як фахівець, щось із себе уявляти. Тому влаштувала сkандал, зібрала речі та пішла. Вона сиділа у своїй кімнаті і думала про свій вчинок, коли пролунав дзвінок у двері.
«Чоловік чи що? Навіщо прийшов?» – думала вона. Вона впізнала голос чоловіка. Вони з тещею щось обговорювали. «Очевидно, мій вчинок. Так, я здуріла, що пішла. Не можна було так вчинити з ним», – думала Юля. – Можна увійти, – відчинив двері чоловік, – Юля, у мене було достатньо часу обміркувати те, що сталося. Хочеш бути самостійним, будь ласка. Тільки ти маєш повернутися. Юля захотіла повернутися, адже чоловік був тираном та деспотом, а зараз сам своєю ініціативою прийшов за нею. Юля стояла і мовчала. – Дочка, що тут думати. Він чекає на тебе, йдіть додому, – сказала мати. – Я погоджуюся, тільки моє рішення влаштуватися на роботу ще в силі. – Відтепер роби, як вважаєш за потрібне, – сказав чоловік. Я була дуже щаслива. Ми повернулися. Я влаштувалась на хорошу роботу, самореалізувалася і через рік заваrітніла. Зараз я сиджу у деkреті, але у цьому виnадку я рада, адже є причина.
